У рубриці «Як виглядає благодійність у Запоріжжі» ми знайомимо вас з відомими волонтерами та працівниками громадських організацій міста. Кожному та кожній з них ми ставимо п′ять однакових запитань про те, чим вони займаються і чому це важливо.
Сьогодні спілкуємося з головою правління благодійної організації «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя» Іриною Дорошенко.
- Коли і чому ви почали працювати в благодійності? Це основна робота чи безоплатне додаткове навантаження?
«Далекий 2005 рік, коли я вперше я познайомилася з благодійною організацією «Мережа 100 відсотків життя. Запоріжжя». Це була група самодопомоги для ВІЛ-позитивних людей, в якій я брала участь у ролі фасилітаторки, так як за фахом я психологиня.
Як раз в двотисячних роках по всій Україні ВІЛ-позитивні люди об′єднувались, аби представляти свої інтереси та відстоювати свої права на отримання АРВ-препаратів для того, щоб жити. Всі ці 15 років були роками кропіткої роботи з вибудови системи надання соціальних послуг для ВІЛ-позитивних людей та людей, хворих на туберкульоз, людей, які відносяться до груп ризику до інфікування ВІЛ.
На сьогодні, це улюблена справа всього мого життя, бо кожного дня Організація, яку я очолюю допомагає людям змінювати своє життя, усвідомлювати право вибору, формувати життєвонеобхідні звички та долати перешкоди, які трапляються у житті».
- Як виглядає ваш робочий день?
«Робочий день починається о 9 годині ранку. Часто ранок починається зі спілкування зі своєю командою за чаєм або кавою.
В нашій команді є психологиня, яка може порадити стосовно «здорового спілкування» з дітьми та як зберігати своє психічне та психологічне здоров′я. Наша робота з людьми потребує особистого ресурсу та психологічної готовності надавати людям підтримку.
Іноді ранок починається з зустрічей – з представниками медичних установ (лікарень), з якими ми співпрацюємо для вирішення поточних питань стосовно наших спільних підопічних. Для медичних працівників наші підопічні є пацієнтами, а для нас – клієнтами.
Інколи, я готую проєктні пропозиції на участь у конкурсі, так як наша організація отримує фінансування від різних донорських структур шляхом участі у конкурсі проєктних пропозицій на тематики, які відповідають нашій місії – «Боротися за життя». Всі дні дуже насичені на емоції, і наприкінці дня з легкою втомою та натхненням їду додому до своєї сім′ї».
- Що у вашій роботі найважче: викликає розчарування, роздратування чи зневіру? Чи думали колись перестати цим займатися?
«Дратує байдужість та бездіяльність чиновників, з якою стикаємось при вирішенні тих чи інших питань для допомоги нашим клієнтам. Дратує бюрократія , яка дуже гальмує процеси. Але коли все вирішується, то отримуєш велике задоволення від розуміння того, що якщо є бажання, то обов′язково всі перепони на шляху до мети можна подолати.
Ні, ніколи не думала змінити сферу діяльності. На сьогодні, громадський сектор тільки почав розвиватися, з′являються цікаві проєкти та багато людей долучаються до громадської діяльності».
- Що вас надихає і дозволяє працювати далі? Чим ви пишаєтеся?
«Мене надихає моя команда з якою я працюю. Кожного дня отримую підтримку та натхнення на добрі справи. В будь-якій справі найважливіше – це люди, з якими ти працюєш, їхня підтримка та натхнення. Команда людей, яка об′єднана однією метою та єдиним баченням може творити своє майбутнє.
Я пишаюся тим, що ми вміємо вчасно відповідати на виклики. У цьому році стала викликом пандемія COVID-19 та жорсткі карантинні обмеження.
Люди не мали змоги вчасно отримувати
антиретровірусні препарати, які є життєвонеобхідними.
Ми переорієнтували свою діяльність і швидко перерозподілили ресурси на забезпечення доставки цих препаратів до людей, забезпечили транспортування людей для проходження діагностики та можливість дістатися додому після звільнення з виправних установ, коли транспортного сполучення між містами не було.
Я пишаюся також тим, що ми впроваджуємо в рутинну практику медичних працівників тестування на ВІЛ. На перший погляд, здавалося б, це ж лікарі, вони і так повинні це робити, але ніхто не замислюється, що обстеження на ВІЛ є вкрай низьким, і виявлення ВІЛ відбувається вже на пізніх стадіях розвитку інфекції – тобто на стадії СНІД, коли людина помирає.
Людина помирає у сторіччі, в якому є стовідсоткова доступність до АРВ-препаратів, прийом яких забезпечує повноцінне життя.
І це все відбувається у зв′язку з тим, що лікарі інколи
соромляться пропонувати тест на ВІЛ.
Інколи вони не вважають це за потрібне, а інколи недооцінюють вплив ВІЛ на організм людини. Завдяки тому, що ми навчаємо медичних працівників та тестуємо у медичних закладах, велика кількість людей вчасно виявляє свій ВІЛ-позитивний статус».
- Якби вашу промову транслювали на головних каналах країни, що б ви сказали?
«Тільки група людей, об′єднана однією метою може досягати висот, тому об′єднуємось заради життя.
Головне у житті – це душевна рівновага та спокій, це задоволення від кожного прожитого дня, це вміння любити та ділитися свою любов′ю з оточуючими. Я хочу подякувати своїм батькам, що навчили мене любити, що наповнювали мене любов′ю і тепер в мене її достатньо, щоб ділитися нею з іншими. Я вдячна Богу, що я маю улюблену справу, в якій можу самовиражатися.
Сьогодні я бажаю всім людям бути здоровими та захищеними».
