Існує поширена думка, що зазнають насильства винятково дівчата та жінки. Дійсно, переважну кількість постраждалих від насильства становлять жінки. За 2020 рік в Україні зафіксували 211 тисяч 362 звернення щодо насильства в сім’ї. З них – 2756 повідомлень від дітей, 180921 – від жінок та ще 27676 – від чоловіків. Тобто, звернення чоловіків складають близько 13% від загального числа. І це лише офіційна статистика.
Разом із психологами Андрієм Козінчуком та Євгеном Гречаником, а також директоркою департаменту гарячих ліній та соціальної допомоги «Ла Страда» Альоною Кривуляк ми створили перелік рекомендацій для гетеросексуальних та гомо-, бі- та пансексуальних чоловіків стосовно того, як попередити домашнє насильство та захиститися від нього.
Як розпізнати насильство, коли його чинить
дружина чи партнер?
«Тебе що, жінка б’є? Та не вигадуй», «всі нормальні чоловіки вже квартири купили, а ти все копійки рахуєш», «на заводі треба працювати, а не в офісі відпочивати!». Ці фрази – про психологічне насильство щодо чоловіків. Побої, ляпаси, стусани – про фізичне. Домагання, примус, небажані дотики – про статеве. Позбавлення їжі, грошей, житла та інших потрібних для життєдіяльності речей – про економічне насильство. Так-так, у гомосексуальних та гетеросексуальних стосунках чоловіки теж зазнають таких проблем.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» розрізняє чотири види насильства: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. Як наголошують психологи, у родинах, де агресоркою є жінка, частіше за все, йдеться про психологічне та економічне насильство.
Останнє, як зазначає Євген Гречаник, виявляється у тому, що чоловіків можуть використовувати для власної вигоди – у нього відбирають гроші, позбавляють власного житла та важливих для нього речей (комп’ютера, телефона).
Андрій Козінчук каже, що психологічне насильство також може бути пов’язане з сексуальною сферою життя. Наприклад, це виявляється у тому, що партнер/ка звинувачує чоловіка в тому, що він є поганим статевим партнером. Тобто, він/вона не примушує його займатися сексом, але постійно цькує, порівнює з іншими тощо.
«Якщо у людини є внутрішній дискомфорт та сумніви у собі, то це вже є першими ластівками домашнього насильства. Далі чоловікові стає нецікаво з партнером/кою, і він просто кудись тікає: намагається зануритися в роботу, піти до друзів, коханки/ця», – пояснює Андрій Козінчук.
Що робити для того, щоб розірвати коло насильства?
«Коло насильства» чи «цикл насильства» – це така теорія, яка створена для пояснення моделі поведінки людини, що чинить насильство у стосунках. Цикл має чотири стадії, і, зазвичай, вони йдуть у такому порядку: посилення напруги, насильство, «медовий місяць», примирення.
На стадії посилення напруги з’являються конфлікти, загострюються побутові проблеми. На наступному етапі аб’юзер/ка намагається домінувати над партнером, відбуваються спалахи агресії. Під час «медового місяця» кривдник/ця відчуває почуття провини, побоюється, що партнер викличе поліцію та покине його/її. Тому в цей час агресор/ка всіляко залагоджує свою провину: дарує подарунки, піклується про партнера тощо. Наступна стадія – примирення. Кривдник/ця прощений/а, ситуація забута і сумісне життя продовжується.
Першим кроком до зупинення насильства є визнання того, що ця проблема існує. Коли людина, щодо якої здійснюється насильство, розуміє це, то вона має донести це до партнера/ки ненасильницьким шляхом – спокійно проговорити свої потреби та емоції.
«Зазвичай ті люди, які є авторами насильства, тобто, агресорами, – самі не розуміють, що чинять насильство. Якщо партнер/ка каже своєму чоловікові щось на зразок: «Всі нормальні чоловіки вже придбали автомобіль, а ти досі на маршрутці їздиш, недоумок», то він/вона вважає, що мотивує та заохочує його таким чином. Коли кривдник/ця зрозуміє, що це не допомагає, то є велика ймовірність того, що він/вона перегляне свою поведінку», – переконаний Андрій Козінчук.
Якщо думки пари збігаються і їм вдається знайти компроміс, то можна самостійно вирішувати інші конфлікти та вибудовувати стосунки вже без агресії, з урахуванням думок обох партнерів.
Якщо ні, то варто звернутися до третьої особи, якій партнери зможуть довіритися та до чиїх порад дослухаються, – сімейного психолога, священника, тренера, коуча тощо.
Якщо налагодити стосунки не вдається, як та до кого звернутися по допомогу?
Іноді чоловіки, які зазнають домашнього насильства, вагаються щодо того, як піти від дружини чи партнера, і як пояснити цю ситуацію рідним та близьким. Побоювання пов’язані з непорозумінням – а раптом друзі та батьки не підтримують, сприймуть цю ситуацію як жарт? Причиною цього є усталені гендерні стереотипи, у яких чоловіки відіграють роль стриманого «добувача», який відрізняється фізичною силою і витривалістю.
Євген Гречаник радить не турбуватися щодо того, що хтось не зрозуміє вашого рішення піти від агресора/ки. Відштовхуючись від тих випадків, з якими йому довелося стикатися, він зазначає, що близькі люди зазвичай не лише з розумінням ставляться до таких ситуацій, а й самі радять йти від кривдника/ці, а також пропонують допомогу. Ніхто не хоче, щоб страждала близька людина – син, брат тощо. Проте така реакція – висміювання, знецінення, зневага – може бути з боку органів влади та різних служб.
Геї та бісексуали, які зазнають насильства з боку партнера, зазвичай взагалі не розкривають свою орієнтацію, тому що не хочуть наражатися на агресію з боку поліціянтів, тому й звертаються до офіційних установ вони вкрай рідко.
Аби отримати консультацію чи допомогу, можна також зателефонувати на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства (Ла Страда) за номерами 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного), або ж звернутися до поліції за номером 102. Також психологічну підтримку та допомогу можна отримати від запорізької ГО «Об’єднання психологів і психоаналітиків «Взаємодія» за телефоном +38 (067) 393 80 65.
Чи треба збирати докази насильства для того, щоб звернутися до поліції?
В Україні існує загальний механізм захисту від домашнього насильства – Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Він стосується як одностатевих, так і різностатевих сімей; захищає як чоловіків, так і жінок.
Потреба у зборі доказів залежить від виду насильства, який було вчинено. Наприклад, якщо є факт фізичного насильства, Альона Кривуляк наголошує на тому, що варто обов’язково пройти судово-медичну експертизу, навіть якщо немає видимих побоїв, синців чи переломів.
Вона пояснює це так: «Доволі часто кривдники/ці можуть бити по голові для того, щоб була внутрішня гематома, але не було зовнішніх слідів. Проте під час судово-медичної експертизи факт побиття все одно буде виявлено. Висновок експерта щодо ступеню важкості побоїв і буде основним доказом вчинення насильства».
А от у випадку психологічного чи економічного насильства потрібна аудіо- чи відеофіксація, яка створена за умови того, що кривдник/ця попереджений/а щодо запису. Якщо зйомка відбувалася приховано, то суд не може вважати це доказом. Тоді до уваги беруться покази свідків.
Фото: «Фокус»
Що потрібно, щоб піти від агресора/ки?
Якщо партнер/ка фізично сильніші, і супротив чи спроби піти від неї/нього можуть викликати ще більший сплеск агресії, то для розставання чи втечі потрібно підібрати вдалий момент. Наприклад, можна зібрати речі першої необхідності та покинути дім тоді, коли агресор/ка буде на роботі чи в магазині.
Євген Гречаник вважає, що необхідно мати фінансову «подушку безпеки» – це такий резерв грошей на непередбачуваний випадок. Грошей з резерву повинно вистачити мінімум на три місяці, а краще – на півроку. Вони потрібні для того, щоб орендувати житло, мати можливість придбати їжу, ліки, одяг тощо.
«У цей час потрібно знайти, де працювати та чим займатися. Тобто, стати самостійним та незалежним. Якщо у квартирі, де ви мешкали разом, залишилися якісь важливі для вас речі – треба забрати їх тоді, коли вдома нікого не буде. Відповідно, якщо ви були офіційно одружені, то буде поділ майна через суд. Якщо є спільні діти, то також буде вирішуватися й питання аліментів тощо», – каже психолог.
З одностатевими парами – складніше, бо в Україні такі партнерства досі не мають юридичної сили. У таких випадках варто звертатися до адвокатів за консультацією.
На яку допомогу можуть розраховувати чоловіки, що постраждали від домашнього насильства?
Чоловіки, які постраждали від домашнього насильства в гетеросексуальних чи гомосексуальних стосунках, можуть отримати безоплатну психологічну допомогу та тимчасове житло. Для цього потрібно звернутися до Центрів соціально-психологічної допомоги. В Запоріжжі він знаходиться за адресою Північнокільцева, 22-а. Телефон, за яким можна дізнатися всі деталі: (061) 769-79-02.
«Спеціалізовані шелтери в Україні розраховані тільки на жінок з дітьми, які постраждали від домашнього насильства. Це не дискримінація чоловіків чи ЛГБТ-спільноти, адже тут йдеться про проєкт Ради Європи, тобто Стамбульську конвенцію, яка більшою мірою стосується саме жінок», – пояснює Альона Кривуляк.
У Києві також є кризові кімнати та соціальні квартири, в яких надають тимчасовий прихисток до трьох місяців. І якщо у столиці на таке житло можуть розраховувати як жінки, так і чоловіки, то в Запоріжжі таких послуг поки що немає ні для кого.
Що робити далі?
Після виходу зі стосунків, у яких чоловік зазнавав насильства, він може стикнутися з почуттям провини та прив’язаністю до кривдника/ці. Йдеться про так званий Стокгольмський синдром.
Експерт Євген Гречаник визначає це так: «Постраждалий починає виправдовувати агресора/ку. Людину могли принижувати, бити, а вона буде піклуватися про того, хто знущався. Мовляв, “як же я можу мовчки забрати свої речі, покинути її/його? Я ж маю допомогти, вона/він ж все робить для мене”».
Тут в жодному випадку не йдеться про віктимізацію (тобто звинувачення) постраждалих. Йдеться про залежність та беззахисність.
Тож якщо у чоловіка, який пережив домашнє насильство, з’являється агресія, почуття провини та сорому – необхідно звернутися до психолога чи психотерапевта.
Також, як зазначає Євген Гречаник, важкі розірвання стосунків з аб’юзеркою чи аб’юзером можуть призводити до емоційних проблем, подолати які допоможе тільки фаховий спеціаліст – психіатр.
Авторка: Яна Радченко
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Небезпека та спеціалізація: чому «Затишна домівка» не замінить притулку для постраждалих від домашнього насильства
- БАРНАХУС: в Україні планують створити безпечне місце для дітей, які постраждали від насильства
- У Запоріжжі таки створять притулок для постраждалих від домашнього насильства
