“Він заборонив навіть здавати пляшки”: історія запоріжанки, яка вийшла за іноземця-аб’юзера

#партнерський спецпроєкт

До переїзду в Німеччину Тетяна працювала в одному з будинків культури Запорізької області. Ходила на роботу до будівлі з колонами, займалася творчістю, сама виховувала двох дітей. Тетяні подобалося її життя, але не вистачало одного ━ чоловіка, якому вона була б цікава як особистість. Пізніше вона знайде нареченого, іноземця, який вміє робити красиві жести уваги. Але дуже швидко подружнє життя перетвориться на пекло ━ Тетяна опиниться в ізоляції з агресором, без грошей, підтримки та достатнього рівня знання мови.

Як зрозуміти, що над тобою чинять насильство, і наважитися піти? Як після цього жити? І чи є різниця між роботою поліції з постраждалими в Німеччині та Україні? Розповідаємо разом із благодійним фондом “Посмішка ЮА”.

“ВІН ТАК ЗАХОПЛЕНО ПРО МЕНЕ ГОВОРИВ”

Три роки тому на сайті знайомств на анкету Тетяни відповів чоловік на ім’я Пауль:

“Я переглянула його анкету: самотній чоловік, сам виховує двох доньок. І я подумала, що, якщо при розлученні дочки вирішили залишитися з ним і суддя залишив дітей з батьком, то, напевно, він хороший чоловік і хороший батько. Тому що в моїй реальності більшість дітей залишається з матір’ю. У листуванні він так захоплено про мене говорив, писав багато компліментів, ━ згадує Тетяна. ━ За пару тижнів після знайомства вже запропонував поїхати разом із дітьми у відпустку в Болгарію за його кошт. Для мене це взагалі було “вау”, тому що я за кордоном ще ніколи в житті не була”. 

За місяць після знайомства жінка на запрошення Пауля приїхала до Німеччини, а ще за тиждень ━ він зробив їй пропозицію та подарував каблучку з діамантом. Після цього вони прилетіли до України, де чоловік познайомився з сім’єю Тетяни.

“Щоб разом вирушити до Болгарії, ми з дітьми прилетіли до нього в Німеччину.  І в ту ніч, коли нам треба було летіти, він влаштував скандал. Мої діти не могли заснути: нова країна, новий будинок, нова кімната, ━ тож я була поряд із ними. Він чекав мене на іншому поверсі і ніяк не міг дочекатися.

І тоді він прийшов до кімнати, де я була з дітьми, і почав кричати: “Ходімо зі мною! Ти мені обіцяла, що ти будеш спати зі мною!”.

Почав хапати мене за руку і витягати з кімнати. Мені довелося взяти дитину на руки і спуститися до нього, де він продовжив кричати. Зрештою я сказала: “Я з тобою вже сьогодні спати точно не буду, буду з дітьми і спущусь тоді, коли нам треба буде вже збирати валізи на літак”.  

У дитячій кімнаті Тетяна почула, як щось впало. “Можливо, валіза”, ━ подумала жінка і заснула. Коли вона прокинулася вранці і спустилася вниз, то побачила на підлозі Пауля. Виявилося, що чоловік втратив свідомість. Тетяна підняла його на диван і привела до тями. Скоро мало приїхати таксі. Пауль просив вибачення, говорив, що йому дуже соромно, і обіцяв, що більше так не робитиме. 

“Звісно, я сказала, що пробачаю. Я була в чужій країні з дітьми: мови не знаю, грошей немає. Що я могла зробити?”, ━ згадує Тетяна. 

У Болгарії, за словами жінки, все було нормально. Єдине що, Пауль сердився через те, що діти Тетяни захворіли, і вона вимушена була сидіти з ними в кімнаті, а не з чоловіком на пляжі.

Заручені спілкувалися англійською за допомогою додатка “Гугл Перекладач”, але згодом Тетяна почала вивчати німецьку. “Я його тоді просила: “Якщо ти хочеш, щоб я швидше вивчила твою мову, говори зі мною німецькою”, ━ згадує жінка. У серпні Пауль з Тетяною одружилися в Україні, а вже у вересні жінка з дітьми переїхала до Німеччини: 

“Він нас прописав, зробив мені банківський рахунок, всіх нас записав на свою страховку, а дочку влаштував у садочок. Оплатив мені вчителів, щоб я склала початковий іспит на знання мови. Він зібрав максимально всі необхідні потрібні документи, щоб ми швидше отримали візи, і сказав, що дуже боїться, що я поїду і не повернуся”.

У перші три місяці, згадує Тетяна, були сварки, але вона їх не сприймала як щось критичне: ”На той момент я не сприймала це як щось жахливе, тому що у мене все попереднє життя було в конфліктах з сім’єю, з ріднею, з однокласниками. Але було і багато чудового: він дарував мені квіти, на день народження гарний подарунок мені зробив ━ сережки з ланцюжком і кулончиком. Тобто він все ж таки приділяв мені багато уваги як чоловік. Казав, що я для нього найкраща, що я його королева. 

Це вже потім я дізналася, що аб’юзери так і діють: спочатку всю землю тобі до ніг кладуть, а потім вимагають з тебе відсотки.

Найгірше почалося тоді, коли я склала мовний іспит А1 і отримала візу. Він зрозумів, що ми нікуди не дінемося”.

ІЗОЛЯЦІЯ

Пауль заборонив Тетяні спілкуватися з українками, які жили в Німеччині. Потім почав обурюватися, коли жінка була онлайн, але йому не писала. Згодом почав контролювати і те, що Тетяна викладала на свою сторінку в соцмережах:

“Спочатку він дуже пишався тим, що у нас є спільні фотки і я їх виставляю. Своєю сторінкою він не особливо користувався, у нього там і друзів практично не було. А в мене багато друзів. І от він дивився, хто скільки лайків поставив, які коментарі хто написав, перекладав їх. Він почав біситися: “Чому твої друзі пишуть тільки тобі, а мене не згадують, наче я повітря, ніхто”. Згодом він став забороняти мені виходити у Facebook, виставляти наші спільні фото. А пізніше заборонив мені виставляти навіть виключно мої фото і моїх дітей. Казав, що це небезпечно, що багато недоумків там всіляких, що не можна виставляти дітей ━ тобто знайшов причину”.

Пізніше почалися фінансові обмеження. У Німеччині батьки отримують гроші на дітей до їхнього повноліття. Хоча Пауль і відкрив жінці її рахунок, “дитячі” гроші він оформив на свій. Одного дня чоловік вказав Тетяні на борг за карткою у 24 євро і зауважив, що вона має його сплатити:

“Щомісяця людина має сплачувати за користування карткою гроші. Він переводив мені на рахунок, і звідти знімалася ця сума. В певний момент я помітила, що у мене борг, бо він не платить. На запитання про це він сказав, що в нього немає грошей. При цьому, коли він їхав за продуктами, завжди привозив всякого мотлоху та непотребу. Тобто на це в нього гроші були, а покласти мені на картку 6 євро на місяць ━ ні”. 

Як пояснила Тетяна, при цьому чоловік був достатньо багатим, мав різну нерухомість. Що ж до “дитячих” грошей, Пауль запевнив, що, за законом Німеччини, ці гроші мають витрачатися виключно на дітей ━ тому ці кошти потрібні йому, щоб платити за сміття, яке вони створюють, а також за електроенергію та воду, які вони використовують.

Поступово Пауль давав жінці все менше і менше грошей:

“Тоді в нього якось проскочила фраза, що він боїться, що я накопичує його гроші і втечу з ними”, ━ згадує Тетяна. Тоді вона відповіла, що за потреби втече і без грошей.

Дійшло до того, що жінка почала здавати в супермаркетах пляшки на переробку, щоб отримати чек на покупки (по 25 центів за пляшку). Згодом Пауль заборонив Тетяні брати навіть пляшки: “Він сказав, що це його пляшки, куплені на його гроші. І що я не маю права з цими пляшками йти в магазин. Зрештою, він обмежив мене в усьому: в спілкуванні з людьми, в грошах, в контактах онлайн. Я не мала права взагалі виходити на вулицю. Я мусила бути вдома, готувати та прибирати”.

Через постійні скандали, жінка почала боятися часу, коли закінчується робочий день. Вона знала, що знову буде сварка, просто ще не знала причини. Щоб дошкулити дружині, Пауль навіть почав переставляти пляшку з милом на поличку, до якої не могли дістатися не те що діти, а й Тетяна. “Під кінець 2019 року ми його вже так бісили, що він не міг стримуватися”, ━ сказала жінка.

Тетяна мусила йти до мовної школи, щоб скласти наступний іспит з німецької, але чоловік перестав допомагати в цьому ━ сказав, щоб вчила вдома сама. Після тривалих нагадувань, Пауль погодився знайти школу, коли у них в подружжі все налагодиться. “А у нас, звісно, ━ згадує Тетяна, ━ нічого не налагоджувалося, ставало тільки гірше й гірше. За пів року я насилу вибила у нього, щоб з вересня 2019-го відвідувати мовну школу”.

Подружжя жило в селі, тож до школи жінка мала їхати автобусом. Через це доводилося лишати своїх дітей із доньками чоловіка. Дівчатам було по 10-11 років, і вони були самостійні, оскільки батько багато працював і не мав часу ними займатися. До доньок Пауля приходила соціальна працівниця, яка допомагала робити уроки чи ходила з ними до лікаря. Дівчата були не проти, щоб Тетяна лишала з ними дітей, а от чоловіка це дратувало.

Одного разу жінці потрібно було їхати на заняття, під час якого викладачка обіцяла вивести групу до міста, щоб попрактикувати мову поза класом. Тоді Пауль сказав, що не доглядатиме за дітьми Тетяни. Жінка, образившись, взяла їх із собою. Коли вони повернулися додому, то побачили, що світло горить, телевізор працює, але нікого немає. Тетяна одразу подумала, що щось сталося, написала чоловіку, але той не відповідав.

Коли Пауль з дочкою зрештою повернувся, дівчинка розказала: “Мій тато вирішив вчинити з тобою так само, як ти вчинила з ним”. 

Декілька днів подружжя не розмовляло. Тетяна вже хотіла помиритися, але сталося інакше. 

На той час жінка вже давно не спала в кімнаті з Паулем, оскільки його дратував храп: він навіть закривав їй носа. Тієї п’ятниці Тетяна також спала у вітальні, коли чоловік поставив біля її вуха колонки до телевізора. Нагорі діти займалися своїми справами. Коли вони засміялися, Пауль зробив гучність на повну. Жінка вхопилася за колонку і випадково зламала. Попри це, Тетяна сподівалася поговорити та помиритися під час обіду.

“Прийшов час обіду. Він сів їсти окремо. Він сидів перед телевізором, а я і мої діти за телевізором. Його бісило, коли мої діти розмовляли під час їжі. А дочку мою як прорвало. Я кажу: “Тихо, тихо, мовчи”,  ━ а вона знову і знову. Він знову робить телевізор на повну гучність. Я попросила зробити тихіше, але він не відреагував. Тоді встаю з-за столу, йду до нього та беру пульт. Він підскакує до мене і заламує руку. Я щось натискаю випадково, і зображення на екрані зникає. Він нахилився до ресивера, почав щось натискати і… Я не знаю, я просто вже не витримала всього цього напруження, всієї цієї нервомотини стільки місяців… Я його вдарила ногою по дупі. І тоді він розвертаються і починає мене бити. Він вдарив мене кулаком у груди, на розмах ляпасом у вухо. Діти розплакалася, перелякалися. Добре, що я встигла схопити свій телефон”.

Тетяна розуміла, що рано чи пізно їй знадобиться номер телефона поліції, тож завчасно зберегла його. Жінка закрилася в ванній і набрала номер. Тетяна мала недостатній рівень знання мови, щоб пояснити, що відбувається, але диспетчерка якимсь чином усе зрозуміла. 

Поліцейські змусили чоловіка піти з дому на три дні: “Вони сказали, що він іде деінде, що їм не важливо, куди”, ━ згадує Тетяна. 

Жінка шкодує про те, що тоді відмовилася від виклику швидкої ━ зараз би мала докази домашнього насильства. За три дні подружжя мало прийти до ратуші, щоб дати пояснення і разом із посадовцями вирішити, що робити далі. Пауль запропонував підвезти Тетяну, щоб вона не переймалася, як дістатися: хоч і було страшно, жінка погодилася. 

“Далі теоретично вони повинні заборонити йому на 10 днів з’являтися вдома, щоб він переосмислив свою поведінку, ━ пояснює жінка. ━ Але у нього дві неповнолітні доньки. Я сказала, що не доглядатиму за ними, бо вони мене за нуль мають. Пауль поїхав на роботу, а мені передзвонила жінка з ратуші та запитала, яким буде моє рішення. Я сказала, що хочу поїхати у Frauenhaus (притулок для жінок, розташування якого засекречено). В обід того ж дня працівниця притулку забрала мене”. 

“Я ДУМАЛА, ЩО ВКОРОЧУ СОБІ ВІКУ”

У притулку працівники одразу підготували документи, щоб кошти на дітей почали надходити на рахунок Тетяни. Також їй допомогли отримати регулярну допомогу як безробітній, а дітей влаштували до школи. 

Тетяні дали велику простору кімнату з ліжком, шафою, стільцями та столом. Жінці видали шампунь і мило, постільну білизну, дещо з одягу та іграшки для дітей. Показали, де на кухні який посуд, розказали про графік чергувань і пояснили правила проживання. 

“Раз на тиждень нам проводили консультації, розповідали, хто такий аб’юзер і про домашнє насильство. Психологічної допомоги не було, фактично зі мною говорила лише наставниця ━ жінка, яка мене забрала”. 

Тетяна почала шукати психотерапевта, який би витягнув її з депресії. За словами жінки, вона тривала, тому що Пауль не давав їй розірвати зв’язок: писав Тетяні та її подругам у Facebook, вимагав зустрічей і постійно питав, де вона живе. 

“І ви знаєте… Як типова жертва аб’юзера, я почала за ним сумувати. Мені його бракувало, і я сама не могла розірвати цей контакт. Він писав мені, що любить, просив повернутися. А моїй подрузі, як пізніше виявилося, писав і розповідав про іншу жінку, яку теж звуть Тетяна і яка приїде до нього незабаром. Коли та жінка приїхала, він почав писати мені про все, що вони робили, де у них був секс, які у них плани… Потім скаржився на неї, ━ згадує Тетяна. ━ І в якийсь момент я вирішила вкоротити собі віку. Тому що я просто не могла вже цього терпіти. У підвалі притулку була пральня, де також сушили білизну. І там висіли колготи капронові. 

І я розуміла, що мокрі капронові колготи ━ це ідеальний варіант: якщо вони затягнуться, то вже їх ніхто не розв’яже. 

Я розуміла, що нагорі сплять мої діти. І якщо я зроблю цей крок, просто підійду до цих колготок, мене вже нічого не врятує. І я стояла весь час, поки тривало прання, і співала на повний голос в підвалі, де мене ніхто не чує. Я співала все, що тільки могла згадати, аби не думати про самогубство”.

Тетяна вийшла з підвалу далеко за північ, а наступного дня все розповіла наставниці. І зізналася, що бачилася з чоловіком: 

“Я ховалася, як могла, щоб він не знав, де знаходиться цей будинок. Діти лягали спати я виходила на вулицю, типу йду в магазин, ми зустрічалися в машині та їхали кудись на пустир. Я боялася його втратити. Я знала, що там є інша жінка, на яку він чекає, і думала, що це, можливо, моя остання можливість з ним так тісно спілкуватись. У нас був секс, що тут казати. Справа в тому, що у мене взагалі ситуація з сексом дуже складна була. Моєму першому чоловікові я не була потрібна як жінка, він не хотів мене. А цей чоловік саме зі мною хотів сексу. У нас були свої ігри.

Я не уявляла, як буду без нього. Була залежність від нього, від того, що він робив і що говорив, від його голосу та запаху”.

За правилами притулку, жінкам заборонено бачитися з кривдниками, тому Тетяні довелося покинути Frauenhaus. 

Завдяки силі соцмереж, жінці вдалося вийти на бургомістра, який виділив дві кімнати в комунальній квартирі: “Буквально за кілька днів я переїхала дуже далеко від мого чоловіка. І коли він зрозумів, що я вже не там, не поруч із ним, він підірвав весь Facebook. Він писав усім моїм подругам, намагався мене знайти, залякував мене. Я блокувала його всюди, але він створював нову пошту та фейкові сторінки.  Зараз ми майже не спілкуємось.

Але я з жахом іноді ловлю себе на типовій для постраждалих думці: “А що ти будеш робити, коли все це закінчиться, і ти повернешся?”.  Тобто якась частина мене досі знаходиться під цим впливом.

Зараз я вже рік як зустрічаюся з іншим чоловіком. Але у моїй свідомості це не сприймається як реальність. Це як якийсь епізод, після якого нарешті, коли все закінчиться (що саме закінчиться, не знаю), я повернуся до свого чоловіка. І це мене дуже лякає. Я про те, що люди в такій ситуації не можуть адекватно оцінювати свою поведінку”.

Тетяна вважає, що змогла піти лише тому, що раніше щось чула про аб’юзерів і те, як відбувається домашнє насильство. Зараз вона нарешті офіційно розлучена, займається з російськомовним психотерапевтом, проходить стажування на нову роботу та має стосунки. Але все одно час від часу продовжує отримувати повідомлення від колишнього чоловіка.

*Всі імена було змінено з міркувань безпеки.

 ЗАПОРІЖЖЯ

В Україні Закон про протидію домашньому насильству ухвалили в 2017 році. Він визначив, що домашнє насильство може бути не лише фізичне, але й сексуальне, економічне та психологічне. У 2018 році у поліцейських нарешті з’явилися інструменти впливу ━ в тому числі “терміновий заборонний припис”, завдяки якому правоохоронці можуть змусити агресора покинути дім на термін до 10 днів. При цьому між поліцейськими в Німеччині та поліцейськими в Запоріжжі існують світоглядні відмінності. В критичній ситуації людину, яка постраждала, теж немає куди направити:

“Запоріжжя – велике місто. Важливо, щоб у нас з’явився шелтер (притулок). Дуже важливо, щоб в Запоріжжі з’явився безпечний простір для людей, які постраждали внаслідок домашнього насильства.  В нашій країні закон з протидії домашньому насильству – один з  найкращих у світі. Але технічно він ще не забезпечений з усіх боків”, ━ пояснює тренерка з протидії гендерно зумовленому насильству благодійного фонду “Посмішка ЮА” Ірина Чорна.

Щоб змінити систему, мало ухвалити закон. Потрібно також створити умови для його виконання та регулярно проводити просвітницьку роботу серед усіх верств населення ━ від дітей до власне поліцейських. Саме цим, серед іншого, займається фонд “Посмішка ЮА”.

“З поліцейськими Запорізької області ми працюємо вже понад три роки. Зараз також навчаємо представників/ць поліції в Донецькій і трохи Луганській областях. Часто до нас звертаються самі поліцейські. Вони кажуть, що їм потрібна допомога в таких напрямках: як надавати інформацію, як її розповсюджувати, як пояснити, що до них можна звертатися за порадою, консультацією, тощо.

Вони говорять, що у населення, на жаль, немає довіри до поліцейських. Часто їх сприймають як людей, які прийдуть карати, а не допомагати.

Запорізька область стала першою в Україні, де заснували Сектор з протидії домашньому насильству в поліції.  Раніше була “Поліна” (мобільна група “Поліція проти домашнього насильства”, ━ ред.), але її вже скасували. І тоді в Запоріжжі та Запорізькому районі створили цей Сектор. На жаль, поки там мало людей, є тільки дві бригади ━ тобто дві машини, які курсують. Цього дуже мало”, ━ наголошує Ірина.

Фонд “Посмішка ЮА” навчає поліцейських, як інтерактивно пояснювати дітям різного віку в навчальних закладах, що таке домашнє насильство. Також спеціалісти та спеціалістки фонду проводять навчання щодо роботи з постраждалими та кривдниками. Серед учасників є як співробітники спеціалізованого сектору, так і шкільні поліцейські, представники та представниці ювенальних підрозділів, патрульної поліції та подекуди поліцейські офіцери громад.  

“Я вважаю, що ситуація за останні два роки значно змінилася.

Я вже менше спостерігаю стереотипів, все рідше чую від поліцейських “Вона сама винна”. Але точно можу сказати, що наразі в поліції недостатньо кадрів, недостатньо технічного обладнання.

Зараз ми підтримали наш Сектор з протидії домашньому насильству ━ скоро вони отримають нові комп’ютери, принтери. 

Але головне, що людей недостатньо,  ━ підсумовує Ірина. ━ Великою проблемою є вигорання. Люди працюють 24/7, у них дуже багато паперової роботи, яку також треба виконувати, бо нажаль не все комп’ютеризовано ще. Наприклад, коли в нас запрацював “Закон про попередження домашнього насильства”, поліцейських почали навчати, як заповнювати термінові заборонні приписи для кривдників ━ але самі бланки вони отримали лише за рік”. 

Фонд налагодив співпрацю і з іншими відповідальними за вирішення проблеми домашнього насильства: освітянами, Службою у справах дітей, соціальними службами та органами місцевого самоврядування: 

“Ми дуже хочемо, щоб запрацювала програма по роботі з кривдниками. У нас уже є навчені спеціалісти. Ми працюємо в цій тематиці з суддями в Донецькій та Луганській областях, а в Запоріжжі у нас чомусь цього ще не відбувається. Ми скрізь пишемо та просимо, але… Але ми над цим працюємо та сподіваємося, що все буде”. 

Зараз фонд за підтримки Посольства США створює чат-бот “ТОП”, у якому діти та підлітки в кризові моменти життя зможуть отримати онлайн-допомогу від консультантів (психологів та поліцейських). Також “Посмішка ЮА” готується відкрити у Запоріжжі так звану “зелену кімнату”. Вона потрібна, щоб дітей не травмували повторно, змушуючи брати участь у допиті багато разів із різними спеціалістами. Така практика поширена в багатьох країнах, серед яких Ісландія, Німеччина та Естонія. Першу “зелену кімнату” фонд обладнав у Авдіївці, а другу в Мелітополі:

“Кімната побудована за принципом, який можна побачити в американських фільмах про поліцейських: там є дзеркало, через яке насправді з сусіднього приміщення можна спостерігати за процесом.

Тобто дитина бачить лише дзеркало, а за дзеркалом за нею спостерігають слідчі, прокурори, батьки. 

В самій кімнаті є іграшки та приладдя для роботи, як з молодшими, так і зі старшими дітьми, ━ пояснюють у фонді. ━ Навчений спеціаліст, психолог спілкується з дитиною наодинці. У навушнику спеціаліст чує коментарі та прохання з-за дзеркала, тобто може поставити уточнюючі запитання, якщо це потрібно. У кімнаті є камери, які записують все, що відбувається. І вже цей запис надалі використовуватимуть під час розслідування та в суді.

Але коли ми говоримо про “зелені кімнати”, то маємо на увазі не лише приміщення. Також потрібно провести навчання для всіх структур. Але завдяки цьому дитина, яка пережила насильство, більше не буде змушена по десять разів розповідати, що сталося і відповідати на запитання різних дорослих людей”.

“Зелені кімнати” використовують не тільки у випадку з дітьми, які безпосередньо постраждали від насильства. Вони потрібні і для запису свідчень дітей, які стали свідками насильства, та дітей-кривдників. У фонді “Посмішка ЮА” також сподіваються, що кімнати використовуватимуть і у випадках, коли мова йде про постраждалих від гендерно обумовленого насильства ━ в тому числі домашнього.

Кімната у Мелітополі вже працює і стала цінним ресурсом при роботі з дітьми та постраждалими особами від гендерно зумовленого насильства. В ній вже працюють не тільки поліцейські, а й представники соціальних служб, психологи під час профілактики та інтерв’ю з дітьми, що стали свідками, постраждали або підозрюються у здійсненні злочину.

У Запоріжжі приміщення обирали разом із поліцейськими, прокурорами та заступником мера, приїздила і заступниця міністра юстиції. Наразі ремонтні роботи добігають кінця, і вже дуже скоро “зелену кімнату” буде оснащено меблями та технікою. Також “Посмішка ЮА” допомагатиме кадрово: в кімнаті працюватимуть їхні психологи. Пізніше все передадуть на баланс міста. При цьому у фонді подбали про те, щоб кімната гарантовано працювала надалі: підписали меморандум із місцевою владою, за яким вона зобов’язується надалі забезпечувати роботу. А отже люди, які стикнулися з насильством, більше не будуть змушені розповідати про травматичні події знову і знову.

“Колись, ━ згадує Ірина, ━  я була на тренінгу, де тренер попросив розповісти іншим учасникам (чужим людям) про найкращий сексуальний досвід. І ніхто не зміг цього зробити. То що ж тоді відчуває людина, яка постраждала від насильства, отримала жахливий досвід, і тепер має багато разів розповідати свою історію?”. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Коли народився Тимофій: історії мам, які виховують синів із аутизмом

• НЕ НА ЧАСІ / НАРОД НЕ ГОТОВИЙ

• Як це – бути батьками, яким треба рятувати дітей від війни: історії з Запоріжжя та Луцька

• Від прокислого молока — до відмови в операції: як живеться батькам-ромам у Запоріжжі та Луцьку