27 січня на сесії Запорізької міської ради депутати розглядали петицію про створення притулку для постраждалих від домашнього насильства. Жодна людина в сесійній залі не натиснула «ЗА». Серед тих, хто не підтримав петицію, були і люди, які раніше агітували за створення притулку та брали участь у грантових проєктах на тему домашнього насильства. Тим часом міжнародні організації пропонують Запоріжжю допомогти створити кризові кімнати для постраждалих жінок.
«Неначасі» спробував розібратися, чому так сталося.
«Я не здивована, в мене було таке відчуття ще на засіданні самої комісії, коли я спробувала пояснити важливість цього питання, – коментує авторка петиції, регіональна представниця Фонду народонаселення ООН з питань запобігання та протидії домашньому насильству в Запорізькій області Ірина Куратченко. Вона також очолює об’єднання психологів і психоаналітиків «Взаємодія», яке працює з темою протидії домашньому насильству вже 16 років. – На комісії все виглядало не як дослідження, а як напад, атаки, сарказм та небажання розв’язувати завдання та вирішувати важкі ситуації. Я спілкувалася з представниками двох комісій – гуманітарної та медичної.
Медична комісія не дослухала – всією компанією встали та пішли, сказавши
«у нас немає часу».
Самі запитання мене теж інколи збивали з пантелику, – згадує Ірина Куратченко. – Депутат на прізвище Лоцман (депутат фракції «Нова політика» Сергій Лоцман, ред.), який вже другий термін у владі, постійно ставив одне й те саме запитання. Ми говорили про те, що в Запоріжжі, треба створити притулок для жінок, що постраждали від домашнього насильства. А Лоцман питав: «Яке основне завдання цього притулку?». Я тричі відповідала, що головне – забезпечити безпеку, і що він для жінок, які постраждали від домашнього насильства, і що сама назва передбачає його функцію. Також мене здивувало те, що не поставили запитання щодо того, яка є потреба».
На засідання комісій журналістку «Неначасі» не пустили, прикриваючись карантином, а тому ми не маємо змоги повністю відтворити все, що відбувалося в кабінеті. Ірина розповіла, що говорила комісії про стандарти, які існують у світі – одне соціальне місце на 10 000 населення, проте її ніхто не запитав, скільки в Запоріжжі таких постраждалих, скільком може знадобитися притулок.
Тим часом, з 12 березня до кінця травня 2020 року – за два з половиною місяці першого локдауну – до запорізької поліції надійшло 4824 виклики про домашнє насильство, половину з яких вдалося підтвердити. Для порівняння: за весь 2019 рік офіційно від домашнього насильства постраждали 3980 людей, 90% з яких – жінки. Пандемія та повний локдаун загострили проблему, яка і так існувала. При тому, що реальна кількість постраждалих, як завжди, значно більша за статистичні показники.
«Заради справедливості, варто зауважити, що в мене запитували скільки людей зверталося до нашої організації, я назвала цю цифру – можливо, вона їх не надихнула. Хоча, на мій погляд, для такої невеликої структури, як наша, 50 людей на рік – це дуже велика цифра. Але всі питання, які задавали – вони не по темі, вони про гроші.
Ніби депутати забули про трагічні випадки минулого року,
коли одну дівчину спалили, а іншу облили окропом.
це все випадки домашнього насильства.
Можливо, доля цих жінок змінилася б, якби їм було куди йти, – пояснює Ірина. – Бо коли жінка піддається домашньому насильству, вона знаходиться в залежності – фінансовій, економічній, моральній, просто в безвихідній ситуації. Гуманітарна комісія, яка звертається до людської природи, душі та здоров’я – вони такі байдужі й самі якісь нападаючі, агресивні. Мені стає не по собі від того, що такі люди представляють інтереси інших.
На комісії деякі коментарі були пов’язані з тим, що не потрібно відкривати нову установу, можна просто розширити повноваження і пустити цих людей в якісь інші комунальні установи. На що я неодноразово повторювала, що це має бути секретне місце, і пояснювала, чому розміщення [в непризначених для цього установах] небезпечно для самих жінок, персоналу та людей, які б знаходилися з ними в притулку, – наголосила Ірина. Вона пояснила, що коли йде мова про домашнє насильство, слід враховувати, що кривдник намагатиметься знайти і повернути постраждалу. – Мені здалося, що поки справа не стосується особисто депутатів, вони настільки байдужі до чужої проблеми. Коли я вийшла – мені захотілося запитати: «А що, якби це торкнулося ваших близьких – сестер, матерів? Як би ви тоді розглядали це питання?».
На сесії Запорізької міськради 27 січня ніхто з присутніх депутатів не підтримав петицію про створення притулку: 24 були проти, 17 утрималися, а ще 10 не голосували. Невідомою залишилася позиція фракції ЄС, оскільки вона принципово покинула сесійну залу, коли туди відмовилися допустити журналістів.
Серед тих, хто був проти петиції, у списку є депутатка від партії Слуга народу та членкиня гуманітарної комісії Інна Пенчук. У 2019 році на панельній дискусії щодо законодавчих змін у сфері запобігання та протидії домашньому насильству вона презентувала соціальні ролики, створені за підтримки грантової програми. Наприкінці 2020 року Інна Пенчук знялася в ролику на підтримку, власне, петиції про створення притулку для постраждалих від домашнього насильства.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Зміну позиції Інна Пенчук обґрунтувала тим, що ухвалювала рішення, виходячи з позиції комісій, а ще – не знала про існування центру «Затишна домівка». А тепер знає і вважає, що цього достатньо:
«Створення притулків для жінок, які постраждали від домашнього насильства є важливим кроком назустріч жінкам, які … мовчать. Мовчать, бо соромно Мовчать, бо що сусіди скажуть. Мовчать, бо «заживе». Мовчать, бо «сама винувата». Ще страшніша ситуація, коли страждають діти. Інколи трапляється так, що матері з дитиною нема куди подітись. Родичів поруч немає, а до друзів звернутись соромно. Саме в такі моменти на допомогу таким родинам та жінкам можуть прийти психологи та кваліфіковані спеціалісти, які підтримають у такій ситуаціі, нададуть поради та прихистять на певний період. Ця тема завжди була актуальною, останніми роками про неї говорять все більш відкрито, що дає змогу жінкам, що потрапити у таку скрутну ситуацію, терміново знайти підтримку, допомогу та прихисток.
Досвід такої допомоги є у багатьох країнах. Є країни, де таких притулків по місту з десяток, у кожному районі. І коли запропонували ідею підтримати ідею про створення у Запоріжжі спеціального закладу-притулку – одразу погодилась. Пізніше з’явилась можливість з’ясувати, що один такий (не такий, оскільки не спеціалізований, – ред.) притулок все ж таки у Запоріжжі вже існує – центр підтримки дітей та сімей “Затишна домівка” на вулиці Таганській, мета якого – забезпечення прав дітей та сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах. Одночасно у закладі можуть знаходитись 9 сімей (27 осіб), а також тут є соціальна квартира, розрахована на 12 осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Центр фінансується з міського бюджету, тут працюють соціальні педагоги та психологи, у центрі сприяють працевлаштуванню, якщо жінка має у цьому необхідність. На сьогодні зайнятість Центру невисока, і завжди є можливість жінкам звернутись до центру. Фінансування центру відбувається за рахунок міського бюджету і складає орієнтовно 4,5 млн грн, зокрема на організацію харчування – 800 тис грн.
Вважаю, що такі центри мають бути! І якщо виникне необхідність відкривати нові – необхідно це робити обов’язково – як за рахунок міського бюджету, так і за рахунок національних програм, залучати іноземні фонди. Якщо буде необхідність у створенні низки Центрів і буде можливість їх постійної фінансової підтримки, то впевнена, що громадськість підтримає. Наразі надважлива інформаційна політика з цього питання. І це має стосуватись не лише жінок, що страждають від домашнього насильства, а також біологічних родин, жінок похилого віку, і, можливо, чоловіків (як жертв). І, зрозуміло, що надважлива роз’яснювальна інформаційна робота з кривдниками».
Серед тих, хто не голосував взагалі, була й депутатка від «Нової політики» Наталія Власова, яка наприкінці минулого року також висловлювала підтримку петиції – тоді ще як начальниця управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької облдержадміністрації. Не голосував і депутат від партії Володимира Буряка Єднання Олександр Онищенко, який до початку цієї сесії штовхнув редакторку «Неначасі», яка намагалася потрапити до мерії.
«Емпатія, і вміння зрозуміти проблему та підключитися до вирішення – це дуже важливо для депутата, на мій погляд. Вони, звісно, знаходяться в чудових життєвих умовах, благополучні, але важливим є вміння влади підключитися до розв’язання проблеми, і не формально, а пропустити через себе, – зауважила Ірина Куратченко. – Поки що, від цього депутатського корпусу, я не те що відгуку не почула, більше того, цей депутатський склад – толерує насильство.
Не знаю, як можна наше суспільство змінити, коли ті, хто у влади – самі так себе ведуть.
Я не знаю, які нам потрібно проводити адвокаційні кампанії. Мені хотілося б тренінг з ними провести, бо це дуже далеко від європейських стандартів. Немає відгуку емоційного. Можливо, це через те, що багато чоловіків. У них була якась недовіра, що це не тільки фізичне насильство, а й руйнує життя, долю, і ще є втрати з економічної точки зору – утримання поліції, лікарняні листи, послуги юристів, адвокатів. Я наводила ті цифри, які є у відкритому доступі – дослідження Фонду народонаселення ООН від 2017 року. А один депутат запитав: «А звідки у вас такі дані?», – ніби я прийшла й вигадала все це. Немає включеності у вивчення теми – все поверхово, примітивно. Так не вирішується проблема. Навіть якщо немає бюджету сьогодні – є організації, які працюють з цим, мають ресурси, наприклад, наша організація. Я пропонувала різні варіанти, проте вони викликали не ділову реакцію, а супротив. Дуже дивно, що є петиція, яку підтримали багато людей, які кажуть «треба», але при цьому є таке ігнорування думок, почуттів людей, їхнього запиту. Цей депутатський корпус – не для людей точно».
Серед варіантів, Ірина Куратченко повідомляла депутатам і депутаткам, що є донори, які готови вкласти кошти в цей притулок: зробити ремонт і купити обладнання: «Місцевій владі потрібно підтримати тільки утримання. Тобто питання не в тому, де взяти гроші, а в тому, щоб взяти відповідальність і відгукнутися на потреби суспільства».
Неначасі зв’язався з людиною, пов’язаною з Представництвом Фонду народонаселення ООН в Україні та дізнався, що організація направила лист на ім’я міського голови Запоріжжя Володимира Буряка. У цьому листі Фонд запропонував фінансову допомогу у створенні та облаштуванні кризових кімнат при денних центрах соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. Крім того, організація повідомила, що допоможе підготувати спеціалістів і забезпечити професійний супровід, а також удосконалити систему роботи з питань запобігання та протидії домашньому насильству – і в умовах пандемії COVID-19 також.
Аби отримати допомогу, міська влада повинна показати стійку мотивацію та мати можливість виділити приміщення для кризових кімнат; знайти громадську організацію, яка працює з проблематикою домашнього насильства, та бути готовою забезпечити сталість – тобто зробити так, щоб кризові кімнати, створені за допомогою Фонду, працювали і надалі.
Прийняти цю пропозицію та продемонструвати «стійку мотивацію» Запорізька міська рада може до 1 лютого.
