Лесбійок, геїв, бісексуальних і трансгендерних людей часто відносять до тих, хто потрапить до пекла за свої гріхи. Попри це, у людей із різними сексуальними орієнтаціями та гендерними ідентичностями також може бути потреба у вірі та релігії. 

“Неначасі” поговорив з ЛГБТ-людьми з Запоріжжя, Києва та Харкова про їхні релігійні погляди та конфлікти з іншими вірянами. 

Олена (ім’я змінене на прохання героїні) (м. Запоріжжя)

“Я християнка. Мій батько охрестився, коли я вже була доросла. У 10 років я сама ходила до церкви щотижня, співала в церковному хорі. Коли виросла, вийшла заміж і 10 років була у шлюбі. На жаль, налагодити надійні та чесні стосунки з чоловіком не вдалося.

Зараз у мене є дівчина, ми живемо разом 3 роки. Коли я закохалася в неї, довго вагалася, що мені робити. Бо гріх. І держава не визнає такі стосунки. Батьки казали, що занапащу душу й можна «просто дружити». Я вирішила інакше. Для мене бути християнкою – це, перш за все, любити щиро, бути чесною і доброю до людей.

Я вважаю нечесним запропонувати дівчині неповні стосунки й знати, що з іншою людиною вона могла б мати «повне життя». Якщо Бог дав мені цю любов, я буду щира.

А чи була я права – дізнаюся вже на Страшному суді.

Я ходжу до церкви час від часу, печу паски, свячу вербу й молюся. Намагаюся любити людей і не коїти зла. Іншим вірянам нічого не кажу, не ходжу на сповіді й причастя, бо знаю – виженуть. Коли живеш із чоловіком без вінчання, то не виженуть. А як з дівчиною – то без варіантів. Не хочу прилюдного осуду й робити лихо батькам, бо не знаю, як до них ставитимуться після такого. Батьки за ці роки вирішили, що це моє життя і моє щастя. Вважають нас родиною, ми спілкуємося.

Я дуже хочу бути чесною з церквою, священником та іншими вірянами. Шукаю таку християнську церкву, яка б мене прийняла. Хочу знову бути частиною громади, не ховатися”.

Едвард Різ, транс-активіст (м. Київ)

“Я виріс у православній родині, моя мама була дуже віруючою. Коли вона дізналася про мою гомосексуальність, закрила вдома. А потім повела до православного екзорциста на «вичитку». Опісля катала мене по Києву, щоб у кожній церкві поставити свічки за моє зцілення. Це травматичний досвід: я бачив, як релігія застилає моїй мамі очі. Розумна жінка з науковим ступенем була готова віддати свою дитину священникам, які могли робити зі мною неприємні речі.

Едвард

Через ці події я відмовився від православ’я. Наразі моя релігія – це Вікка (неоязичницький духовний шлях, заснований на вшануванні природи, – авт.) та модерне язичництво на нордичній основі. Тобто, я вірую в скандинавських богів. У цій релігії гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація не є проблемою. 

Гомофобні й трансфобні християни забувають, що Христос говорив любити всіх.

Я читав Біблію й знаю, що там немає конкретних згадок про гомосексуальність. Але якщо прочитати коментарі у Фейсбук, де обговорюють будь-що пов’язане з ЛГБТ+, дуже легко знайти жорстокі та нехристиянські побажання”.

Марія, редакторка (м. Київ)

“Я народилася у Львівській області. Там майже немає шансів вирости атеїстом, бо тебе виховують у вірі. Навіть коли ми з батьками переїхали на Донбас, віра переїхала з нами. Ми не релігійні фанатики, а саме віряни: намагаємося дотримуватися свят і завжди бути хорошими людьми.

Коли я усвідомила, що лесбійка, хотіла зрозуміти, як до цього поставиться Бог. Звідусіль я чула, що ми грішники та нас за це покарають. Навіть мої батьки намагалися мені це нав’язати, але потім заспокоїлися. Я уважно читала Біблію, але не знайшла там нічого, чим мене лякали. Я розмовляла про це зі священиками. І жоден із них не говорив, що за сексуальну орієнтацію я горітиму в пеклі.

Для фанатичних нападників я завжди маю відповідь: Бог є любов. Він любить всіх. І мене любить.

У Біблії написано: «Усе, що добре людині й не шкодить іншим, добре й Богу».  Відповідно, від моєї сексуальної орієнтації нікому не погано. І ті, хто нападає на нас, забули головний Божий постулат: «Люби ближнього свого як самого себе».

Гомофобам варто подивитися на себе, перш ніж звинувачувати нас у всіх смертних гріхах. Від нас зла немає, а вони проєктують ненависть. Не думаю, що Бог це заохочує”.

Кальман Верешхазі, перекладач, координатор харківської транс*ініціативи T*Illumination (м. Харків)

“Я сповідую свого роду синкретичну релігію, основними елементами якої є іудаїзм (зокрема, вчення каббали) і нордичне язичництво. Як уживаються між собою такі досить різні парадигми – окрема тема, скажу лише, що у мене вони поєднуються дуже гармонійно, можливо, за рахунок того, що і там, і там сильний містичний компонент.

Кальман

В іудаїзмі ставлення до одностатевих стосунків виражено дуже явно –  в Торі в книзі Вайікра (Левіт) є вірш, який може бути витлумачений як однозначний осуд. Зміна гендерних ролей згадується в Талмуді –  і знову в контексті заборони: Талмуд застерігає від носіння чоловіком жіночого одягу, а жінкою –  чоловічого. Це можна витлумачити (і нерідко тлумачиться) як осуд трансгендерності, хоча тут простору для тлумачень більше, і якщо прийняти, що транс*чоловіки і транс*жінки –  це чоловіки і жінки, протиріччя знімається. 

У нордичному язичництві ставлення щодо гомосексуальності та трансгендерності не позначено явно, проте в середньовічній скандинавській культурі воно було різко негативним. У «Старшій Едді» зустрічається вираз «чоловік жіновідний», і це вочевидь засуджується. Проте одночасно з цим в північній традиції, як і в багатьох інших, існувало таке явище як Сейд –  різновид шаманських практик, для яких шаману необхідно було здійснити акт трансгресії, виходу за межі власних кордонів. Найпростіший і очевидний спосіб це зробити –  переодягнутися в одяг протилежної статі і перейняти будь-які його атрибути, стати «не зовсім чоловіком» або «не зовсім жінкою».  Найчастіше трансгресії такого роду практикували сейдмади, шамани-чоловіки; вони перевдягалися в жіночі сукні, добровільно стаючи «чоловіками жіновіднимі» в очах суспільства. Сейдконам (шаманкам), таке зазвичай було ні до чого, адже Сейд і так вважався справою більш жіночою, ніж чоловічою.

Сейдмадів побоювалися і зневажали одночасно; за бажання отримати могутність вони могли розплатитися життям, тож вбивства на грунті гомо- і трансфобії – явище не нове. 

Для позначення таких людей в древньоскандинавській мові існувало незвичайне слово з не зовсім пристойними конотаціями – ergi, яке означало жінкоподібного чоловіка; найближчий за змістом переклад навряд буде цензурним. Якщо говорити про мою власну гендерну ідентичність, то саме слово ergi, мабуть, передає її найбільш точно. Для мене в цьому слові закладено, крім іншого, трансгресивний підтекст; ergi – це той, хто здійснює акт трансгресії, шаман в певному сенсі. За іронією долі, для здійснення такого акту «від чоловічого до жіночого» мені для початку необхідно пройти шлях «від жіночого (в тілесному сенсі) до чоловічого». Це досить дивно, дуже сумно, але в певному сенсі кумедно.

Гомосексуальність, трансгендерність і гендерна варіативність, у моєму розумінні, знаходять собі місце в нордичному язичництві у постатях Локі та Одіна, в меншій мірі –  Скаді. Локі – бог-трикстер, здатний приймати різноманітні обличчя, в тому числі і жіночі. Одін навчався Сейду і став першим сейдмадом, і можна стверджувати, що також і першим ergi. Скаді – жінка-велетень, яка переймає на себе деякі чоловічі атрибути (наприклад, заняття полюванням), північний аналог Артеміди, в певному сенсі також гендерно-варіативна фігура. Особисто мене надихає співвіднесення себе з Одіном і, в певному сенсі, уподібнення йому: це допомагає подолати тиск суспільства і частково дисфорию (стан, при якому людина не може повністю прийняти свій гендерний статус чоловіка або жінки та відчуває гостре незадоволення ним, – ред). 

Що стосується «іудейської», каббалистичної частини моєї релігійності, то самовідчуття себе як чоловіка знімає згадане талмудичне протиріччя особисто для мене – і породжує, швидше, питання, як я буду прийнятий іншими людьми. Слід врахувати ще й те, що каббалістична традиція в іудаїзмі більш гнучка і відкрита до пошуків й інтелектуальним експериментів, ніж ортодоксальна «книжкова». Умовно кажучи, з вищою силою зливається душа, а у душі немає статі. Саме це положення, перш за все, примиряє для мене іудаїзм і ЛГБТ+. 

Я усвідомлюю, що, швидше за все, мало хто погодиться з моїми поглядами на відносини релігій між собою і до ЛГБТ +, але це мало хвилює мене. Я вважаю релігію і віру глибоко особистою справою, що належать до тієї області, в якій неможливий суспільний контроль. Мої стосунки з вищими силами стосуються лише мене”.

 Ольга Воробйова, філологиня, активістка (м. Харків)

“Спочатку я ідентифікувала себе як лесбійку, а пізніше – як небінарну особу. Зараз я живу з транс-чоловіком. У нас щаслива сім’я, ​​ми намагаємося відзначати релігійні свята разом.

Чоловік ходить зі мною до костелу і, якщо не висиджує всю проповідь, обов’язково зустрічає після Меси.

А я з повагою ставлюся до його практик – він язичник, ворожить на рунах і картах Таро.

Католицтво було моїм усвідомленим вибором: я довго відвідувала костел, придивлялася, прислухалася, думала. Мої батьки православні, але ходять на службу тільки на Великдень. У нас завжди були дуже гарні традиції святкування Великодня та Різдва, які я потім зберегла й у своїй родині. 

У 17 років я зрозуміла, що в православній церкві мені некомфортно. Пробувала різні практики: від буддизму до дивних напів-сект. У результаті прийшла до католицького костелу й залишилася там. Потім був період неофітства – це коли в усьому бачиш благодать Божу і хочеш проповідувати всім підряд. Доводилося весь час вдихати-видихати і нагадувати собі, що віра – особиста справа й вибір кожного. На цьому етапі все було відмінно, про жодну гріховність ЛГБТ+ я не замислювалася. З коханим ми ходили до костелу, пекли імбирне печиво на Різдво й пасочки на Великдень. Я читала «За дві монетки» і «Міру любові» (книги про ЛГБТ-християн) і все складалося чудово.

Потім настав період катехизації – офіційного приєднання до Католицької Церкви. Цей процес триває півроку–рік: ти ходиш до костелу на заняття, де тобі начитують основи релігії та спільно розбирають Біблію. Але крім азів релігії, на цьому етапі тебе приводять у громаду, ставлять запитання і якісно залазять у душу. Чим більше я входила в повсякденне життя приходу, тим більше відчувала, що я у ворожому таборі. І будь-яке зайве слово коштуватиме великої бурі. Я чула жорсткі висловлювання про гріховність одностатевих відносин й «інтеграцію Сатани в наш світ».

Не відставав і зовнішній світ.

До запитань про те, чи вінчають католиків-геїв і чи не боюся я «зраджувати віру предків-слов’ян» я була готова. А ось до того, що вірянин у ЛГБТ-тусовці виявляється білою вороною – ні.

Я не раз стикалася з жартами й образливими випадами в бік релігії, зупинити які не змогла. Зараз я думаю над створенням каналу про релігію і ЛГБТ – хочу, щоб віряни, усвідомивши свою орієнтацію, не стикалися з такою ж дилемою, як і я.

Християнство багато говорить про любов, цінності кожної людини, важливість розуміння і прийняття ближнього свого. А я знаю так багато страшних історій, коли людей ламали за їх орієнтацію. І мені пропонують повірити, що Бог, який є любов, цього б хотів?! По суті, Христос був великим гуманістом і прихильником прав людини – з поправкою на реалії того часу, звичайно. Думаю, зараз Він би разом із нами боровся за наші права, організовував мітинги, носив футболки з райдужними принтами. 

Я розумію і традиціоналістів. Часом світ буває досить страшним, його хочеться помістити в чіткі рамки і бути впевненим, що в них – безпечно. Розподіл на своїх і чужих, правих і неправих. Як спокусливо думати, що ти хороший християнин хоча б тому, що не гей. Чи не докладати інтелектуальних зусиль (у спробі розібратися в «цих ваших гендерах») і емоційних зусиль – в спробах зрозуміти і прийняти Іншого у всьому його розмаїтті. В пекло його, в пекло – а мене на контрасті в рай! У моїх словах зараз теж немає особливої ​​любові до ближнього. І ось на цьому моменті Сатана починає радісно потирати лапки й милуватися, як між християнами розгорається ворожнеча. Як з цим боротися? Напевно, любов’ю, терпінням і просвітою – як і завжди”. 

Яна Радченко

Королівство Нідерланди

Створення цієї статті фінансується в межах проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів.

Зміст та думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів та необов’язково відповідають позиції Посольства.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я