«Секс – це подружній обов’язок», «якщо не будеш спати з чоловіком ти, то знайдеться інша», «секс – це чоловічий інстинкт, жінка зобов’язана задовольняти цю потребу»: у деяких українських родинах все ще можна почути подібні твердження, попри те, що в західних країнах триває боротьба за руйнування цих стереотипів та відповідальне ставлення до сексу. Про те, що таке культура згоди та чому вона потрібна українцям і українкам “Неначасі” поговорили з Аліною Корінєвою, запорізькою популяризаторкою сексуальної освіти, координаторкою проєкту «МІЖ нами».

Запитай зараз, і запитуй кожного разу

Позитивна сексуальність – це ідея про те, що безпечний секс за обопільною згодою є ознакою здорових стосунків. Це поняття є протилежним явищу  негативної сексуальності, яке переважає в традиційних західних ідеологіях. Негативна сексуальність вважає секс брудною, ризикованою та девіантною поведінкою, яка лежить в основі соціальних хвороб, статевого насильства, нестабільних сімейних стосунків і секс-роботи. Натомість секс-позитивність виступає проти моральних суджень щодо сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та поведінки.

Культура згоди – це набагато більше, ніж просто обговорення сексу. Вона може знадобитися і коли хтось хоче опублікувати фотографії іншої людини в інтернеті, і коли хочеться когось обійняти.  

Можливо, вам здається незручним запитувати когось, чи хочуть вони поцілуватися, обійнятися або зайнятися з вами сексом. Але саме це почуття і є причиною того, що потрібна культура згоди. Коли вона є, немає нічого поганого в тому, щоб запитати когось, чи хочуть вони рухатися далі. Це стає частиною досвіду.

Важливо поважати «ні» або все, що не викликає ентузіазму, і розрізняти стовідсоткове «так» в словах чи діях. Культура згоди полягає в тому, щоб цінувати іншу людину та дозволяти їй приймати власні рішення.

Культура згоди – явище, яке нормалізує прохання про згоду і повагу до будь-якої  з отриманих відповідей.

Культура згоди стверджує, що кожна людина має тілесну автономію, а її особистих кордонів мають дотримуватися беззастережно. В основі цієї культури лежить базове розуміння згоди. Згода – стверджувальне і добровільне «так», яке може бути відкликане в будь-який момент.

Аліна Корінєва

Аліна Корінєва: “Культура згоди – це термін, який вийшов саме з сексуального контексту, тому, зазвичай, його там і використовують. Проте, важливо пам’ятати, що, в цілому, культура згоди – це не тільки про секс, а й про будь-які соціальні взаємодії: поцілунки, обійми, дотики. Перед тим, як ви хочете будь-яким чином взаємодіяти з людиною (незалежно від того, чи це ваш партнер/партнерка, друг/подруга, або тим паче незнайома людина), потрібно спитати: «Чи тобі буде це комфортно?», «Чи можу я це зробити?». Навіть якщо вам здається, що це звична для вас річ, наприклад, обійми. Ми ніколи не знаємо, як інша людина це відчуває та наскільки для неї це звично.

Можна відмовити у сексі або у будь-яких соціальних та сексуальних взаємодіях у будь-який момент. По-перше, потрібно вивчати та розуміти свої власні кордони, прислухатися до себе, до того, наскільки вам комфортно у цей момент. Тобто, якщо ви відчуваєте певні незручності, краще відмовитися від  взаємодії.

Можна відмовитися від сексу навіть тоді, коли ви вже без спідньої білизни, а можна – навіть у процесі.

Крім того, ви маєте повне право не пояснювати своєму партнеру чи партнерці, чому прийняли таке рішення”. 

Що підтримує культуру насильства?

На противагу культурі згоди існує таке явище, як культура насильства. Хоча сучасне суспільство зробило значні кроки, щоб покласти край культурі зґвалтування (наприклад рух #metoo, що почався у 2017 році), це явище все ще  залишається проблемою, яка впливає на життя більшості жінок.

Культура насильства – це соціальні та культурні стереотипи, через які  ми спрощуємо та нормалізуємо статеве насильство. Сюди належать культурні звичаї, те, як ми говоримо про сексуальність, тілесність та гендер, закони та правові  інститути, переконання, якими ми керуємося у повсякденні.

Для культури насильства характерні такі риси: 

1.Перекладення відповідальності на постраждалу: «Сама винна», «Знала, куди йдеш», «Спровокувала» тощо.

  1. Нормалізація насильства в масовій культурі – переконання, що воно є звичайною та кумедною частиною нашого життя. Цей стереотип просувається через медіа, фільми,  серіали та  літературу.
  2. Знеособлення насильства – відмова фокусуватися на особистості агресора при обговоренні ситуації. У такому випадку ЗМІ керуються негласним правилом: «З ґвалтівником і так все зрозуміло, давайте краще поговоримо про поведінку постраждалої».
  3. Віктимізація, тобто звинувачення певних груп –  переконання, або, скоріше, «народна мудрість», яка вчить, що насильство припустиме щодо певних груп людей. Так про дітей кажуть «Поменше корми, побільше бий – гарною людиною виросте», про жінок «Бий бабу молотком – буде баба золотом».
  4. Романтизація агресії – стереотип про те, що у романтичних стосунках  правильно «добиватися» партнера. «Ні означає так, ти просто хочеш подражнити мене», – поширена позиція сталкерів, тобто людей, які переслідують інших через закоханість або маніакальну захопленість. 
  5. Навчання жінок «не бути жертвами» замість того, щоб навчати чоловіків «не ґвалтувати». Дівчат змалку вчать, як «безпечно» одягатися та фарбуватися, застерігають, що ходити ввечері небезпечно. Але ж проблема не в одязі чи поведінці дівчат, правда ж?

Якщо ви чуєте, як ваш друг чи подруга жартує про зґвалтування, скажіть, що це не нормально і поясніть, чому. Це може бути некомфортна розмова, але створення культури згоди передбачає відповідальність один перед одним. Якщо ж ви виявите, що ви самі думаєте або говорите речі, які пропагують культуру зґвалтування, проаналізуйте, чому ви це робите.

Аліна Корінєва: “Секс – це не подружній обов’язок ні для жінок, ні для чоловіків. Ніде це не прописано, ніхто не підписував такий контракт. Є пари, які можуть взагалі не займатися сексом, це для них абсолютно нормально. Також у пари може бути різний сексуальний темперамент: комусь з них може бути потрібно більше сексуальної взаємодії, а комусь – менше. Про все  потрібно домовлятися, але аж ніяк не тиснути на людину, не маніпулювати, не говорити про  «подружній обов’язок», а поважати думку свого партнера чи  партнерки.

Звісно, культура згоди – це універсальний концепт, який підходить і для жінок, і для чоловіків, і для дітей. Проте саме жінки та діти є найуразливішими до сексуального насильства групами. Саме вони найчастіше або не можуть звернутися по допомогу, або не отримують її, зазнають дискримінації, віктімблеймінгу через пережитий досвід.  Якісна сексуальна освіта та інформованість про принцип згоди є просто необхідними для суспільства. Це зменшить кількість  насильства, а в  постраждалих від нього буде змога звернутися по допомогу та отримати її”.

Культура згоди

Що каже законодавство?

Згідно зі статтею 152 Кримінального кодексу України, «зґвалтування – це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи». І карається воно позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

У цьому ж документі міститься така примітка: «Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин».

На початку 2019 року українці та українки обговорювали документ про «згоду на секс». У той момент у законодавстві відбулося чимало змін. Зокрема, з’явилася кримінальна відповідальність за здійснення насилля у шлюбі. За це тепер передбачено від п’яти до десяти років ув’язнення. Тож нині зґвалтуванням вважаються дії будь-якого сексуального характеру без отримання згоди: рахується не лише фізичне примушування до контакту, а й психологічне.

Як і навіщо навчати дітей культурі згоди?

Експертка зі статевого виховання Юлія Ярмоленко радить навчити дітей концепції згоди на ранньому етапі. Показуйте, як виглядає згода і розповідайте, що вони мають право встановлювати й підтримувати здорові кордони. Крім того, варто допомагати дітям просити згоди й приймати відмову в їхньому повсякденному спілкуванні з друзями і членами сім’ї, створюйте основу для їхніх відносин у дорослому віці.

Цього можна досягти, якщо просити  дозволу у дітей на обійми, давати їм право вибору.

Навчання дітей згоді – лише один з компонентів формування культури згоди. Ми повинні поважати, а не нехтувати межами інших людей, одночасно зберігаючи власні кордони.

Культура згоди

Аліна Корінєва: “Потрібно розуміти, що сексуальна освіта все ще доволі табуйована тема у нашому суспільстві. Звісно, є прориви – неофіційні програми, курси, проте на державному рівні цього навчання досі немає. Батьки та вчителі доволі рідко порушують питання культури згоди, оскільки воно пов’язане з сексом, і через це складається враження, що інформація може вивести дітей на неправильний шлях, спровокувати  надмірну цікавість до сексу. Насправді ж така інформація навпаки захищає дітей.

Говорити з дитиною про культуру згоди потрібно з найменшого віку, коли дитина тільки починає говорити, взаємодіяти з іншими. У 3-5 років варто починати говорити з дитиною про те, що її тіло належить тільки їй та ніхто не має права торкатися до нього без її згоди – ні батьки, ні бабусі-дідусі, ні лікарі, ні друзі. Окрім цього, потрібно також пояснити, що  батьки діють за такими ж правилами:  показати власний приклад та не боятися цієї теми”.

 

Яна Радченко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я