Все більше країн вводять форму реєстрації шлюбу чи цивільного партнерства для одностатевих пар. Юридичне та соціальне визнання стосунків ЛГБТ-людей допомагає подолати проблему дискримінації, робить одностатеві родини більш захищеними, слугує гарантією стабільності та дотримання рівних прав. Про те, що таке цивільні партнерства та навіщо вони потрібні Україні та гетеросексуальним людям, Неначасі запитали у з Анни Леонової, виконавчої директорки Всеукраїнської громадської організації «Гей-альянс Україна» та Андрія Кравчука, експерта Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ».

Що таке цивільні партнерства?

Вже декілька років в Україні ведуться дискусії щодо створення альтернативи шлюбу – реєстрованого цивільного партнерства. Хоча відповідний законопроєкт досі не розробили, прихильники «традиційних цінностей» вже переймаються через те, що таке партнерство може призвести до легалізації одностатевих стосунків.

Андрій Кравчук, експерт Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ»: «Єдиних стандартів реєстрованого партнерства у світі не існує. Є країни, де ці інституції практично взагалі не відрізняються від шлюбу і дозволяють спільне усиновлення/удочеріння дітей. Реєстрація партнерства у різних країнах відбувається по-різному, але здебільшого подібно до звичайного шлюбу і не обов’язково передбачає укладення якогось договору». 

Торік Олеся Соломіна, громадська діячка, разом зі своєю дівчино уклала перший в Україні партнерський договір. Документ розробив адвокат Артем Афян.

Активісти/ки та правозахисники/ці сприйняли це неоднозначно: одні раділи, що Україна зробила крок назустріч толерантності, інші – переймалися, що без відповідного законопроєкту цей договір не має жодної юридичної сили. 

У договорі, який розробив Афян, прописані умови цивільного партнерства, згідно з яким партнерки мають право на спільно нажите майно й можливість його поділу, можуть складати заповіт одна на одну та ухвалювати медичні рішення за партнерку. Про юридичну силу такого договору правозахисники та адвокати сперечаються досі. 

Анна Леонова, виконавча директорка ГО «Гей-альянс Україна»: «Звісно, в договорі Ви можете написати, що «…у випадку моєї смерті я передаю все своє майно (список речей) своїй партнерці/у, з якою ми разом його придбали, знаходячись у партнерських стосунках». І в ідеальному світі – проблем не мало б виникнути. Однак наразі навіть при наявності заповіту, ваш партнер/ка не захищений від того, що ваші родичі не звернуться до суду та не будуть апелювати до Сімейного кодексу й прописаному в ньому порядку передачі спадку. Зокрема, в ньому йдеться про те, що люди, які належать до категорії “родина”, не можуть бути повністю позбавлені спадщини на догоду сторонній людині. Або питання про оподаткування. Жоден договір, який буде підписаний між людьми, не вплине на систему оподаткування або фінансовий моніторинг.

Для того, щоб цей договір працював, потрібно законодавче поле. Це поле може бути створено тільки одним чином – прийняттям закону про цивільне партнерство. Закону, який безсумнівно надасть велику допомогу при регулюванні відносин не тільки для гомосексуальних, але і для гетеросексуальних людей».

Цивільне партнерство це тільки для ЛГБТ+?

У кожній країні – свої закони. Існує чимало країн, де є лише шлюб для різностатевих партнерів і тільки партнерство для одностатевих. Цивільне партнерство пропонує реальну альтернативу шлюбу, зокрема, йдеться про розмежування понять «узаконення стосунків» та «вінчання». 

З юридичної точки зору, парам, які вирішують вступити в цивільне партнерство, варто розглянути можливість укладення попередньої партнерської угоди, яка встановлює умови врегулювання фінансових питань при розлученні. Звісно, це стосується як ЛГБТ+, так і гетеросексуальних пар. 

З податкової точки зору, якщо пари планують вступити в цивільне партнерство, правила, які стосуються планування життя і смерті, багато в чому є аналогічними вступу в шлюб. Наприклад, партнери мають складати заповіт в ході своїх стосунків, щоб гарантувати, що близькі отримають своє майно так, як вони заповідали. 

Анна Леонова

Анна Леонова: «Будь-який договір застосовується незалежно від сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності громадян. По суті, договір – це інструкція, в якій люди закріплюють свої наміри і обмінюються гарантіями. Я пам’ятаю, коли в минулому році виникали бурхливі обговорення з приводу розробленого шаблону юридичного договору для гомосексуальних пар. Цей договір, можливо, де-юре і непогано складений, але де-факто – це неробочий інструмент. Якщо ж говорити про законопроєкт, який повинен був з’явитися ще в 2019-2020 році, безсумнівно, це потрібний корисний і важливий закон не тільки для ЛГБТ-людей, але і для гетеро-більшості. Це закон, який би врегулював величезний спектр питань взаємин як людей, які знаходяться в цивільному шлюбі, так і тих, хто в силу якихось обставин веде спільне господарство, особливо в літньому віці».

Дискримінація? До суду!

Цьогоріч активно обговорюється справа пари геїв, які подали скаргу до Європейського суду з прав людини через дискримінацію, тобто, через те, що не можуть укласти шлюб в Україні. Позивачі вважають, що зазнали порушень статей 8 і 14 Конвенції про захист прав людини. 

Примітка: 

У статті 8 йдеться про право на повагу до приватного і сімейного життя. Зокрема, зазначається таке: 

«Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб». 

У статті 14 йдеться про заборону дискримінації:

«Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Андрій Кравчук

Андрій Кравчук: «Зараз Європейський суд з прав людини розглядає три скарги від України щодо дискримінації одностатевих пар. Одними з оскаржників є Андрій Маймулахін та його чоловік Андрій Марків, і їхня скарга вже була взята до розгляду. Я зі своїм чоловіком є другою парою заявників. В українських судах не було ніяких розглядів. Ми подавали запити до РАЦСів щодо реєстрації одностатевих шлюбів і нам приходили відповіді, що це неможливо. Ми вирішили, що цього достатньо, адже такі скарги технічно відповідають вимогам ЄСПЛ. У такому випадку не треба проходити всю ланку судів. 

Я думаю, що ЄСПЛ знайде порушення Європейської конвенції з прав людини. Тоді український уряд, по-перше, має сплатити моральну шкоду заявникам, а, по-друге, він опиняється перед перспективою отримати тисячі таких скарг.

Я гарантую, що ми зробимо все для цього. У нас є багато охочих одностатевих пар подати такі скарги. Коли ЄСПЛ отримує таку кількість скарг, він виносить так зване пілотне рішення. Показує, що є системне порушення прав людини, яке пов’язане з недоліками в законодавстві й дає час для усунення цієї ситуації. Якщо цього не стається, то він практично автоматично задовольняє всі ці скарги.

Тоді Україна буде повинна виплачувати сотні тисяч гривень моральної шкоди заявникам і отримує статус систематичного порушника прав людини.

Це буде дуже великою мотивацією для нашого уряду ухвалити потрібні закони та змінити цю ситуацію. Така стратегія – це один із найсильніших правових інструментів, які ми маємо».

Також, за словами експерта, в аналогічні справі «Оліарі та інші проти Італії», як тільки було винесено рішення ЄСПЛ щодо того, що Італія порушила Конвенцію з прав людини, уряд одразу зробив все, щоб ухвалити потрібний закон. Тож протягом півроку запровадили цивільне партнерство для одностатевих пар в Італії.

Яка ситуація з цивільними партнерствами в інших країнах?

За даними на 2021 рік, у 38 країнах світу легалізовані одностатеві шлюби. Першими, хто прийняв такі законопроєкти, стали Нідерланди (2001 рік), Бельгія (2003 рік), Іспанія та Канада (2005 рік). У 2020 році це зробили такі країни як Коста-Ріка, Гернсі та Швейцарія. 

Крім того, у 16 інших країнах існують цивільні союзи чи партнерства. Серед цих держав, зокрема, Чехія, Угорщина, Чорногорія, Естонія. 

Інфографіка - цивільні партнерства

Андрій Кравчук: «Все залежить від конкретної політичної сили, яка знаходиться при владі. Уряди балканських країн знають, що питання прав ЛГБТ-людей – принципові для Європейського союзу.

Президенти та уряди таких країн як Чорногорія, Північна Македонія та Сербія розуміють велике значення таких кроків на захист ЛГБТ людей, як узаконення цивільних союзів. Таким чином вони одразу показують європейській спільноті на якому боці знаходиться ця країна, це значно впливає на репутацію. 

Нещодавно Чорногорія ухвалила закон про реєстрацію цивільних партнерств, він має набути чинності цього літа. Це одразу зробило цю країну лідером не тільки у підтримці прав ЛГБТ+, а й загалом прав людини у своєму регіоні. Тож лідери європейських країн розуміють переваги цього».

Що отримає Україна, якщо буде підтримувати ЛГБТ-спільноту?

Оцінити кількість гомосексуальних пар та ЛГБТ людей в Україні загалом проблематично, адже немає жодної офіційної та неофіційної статистики. Узаконення цивільних партнерств не створює нову реальність, а лише задовольняє наявну потребу гомосексуальних людей у реєстрації сім’ї. Але що ж отримають гетеросексуальні люди? 

Андрій Кравчук: «В Україні захист прав ЛГБТ людей починався з такої політики: Петро Порошенко, коли був кандидатом в президенти, казав, що буде підтримувати рівність прав ЛГБТ+. Потім, коли став президентом, він зробив декілька демонстративних заяв щодо цього. Я впевнений, що це було зроблено з розрахунком на те, яке це враження справить на його європейських партнерів. І це спрацювало, адже сьогодні Європейська Солідарність вважається в Європі сучасною центристською консервативною силою.  

Також я в таких дискусіях запитую: “Ви хочете жити, як у Москві чи як у Лондоні?”.

І, мабуть, 90% співрозмовників каже: “Та ні, краще як у Лондоні”. Ну, тоді треба жити за тими правилами, за якими живуть сучасні британці!

Ми розуміємо, що зараз на наш гаманець ніяк не вплине укладання якоїсь угоди з ЄС. Проте якщо Україна отримає кандидатство в ЄС, то це відкриває переважну більшість можливостей, які існують для тих країн, які вже є членами ЄС. 

Йдеться про різні програми допомоги на місцевому та державному рівні, програми для студентів, навчання закордоном, можливості для працевлаштування тощо. Тому стати ближчим до ЄС через ухвалення певних законів та модернізацію українського суспільства – це крок до позитивних змін життя усіх українців».

 

Яна Радченко

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я