Якщо дитина піддається насильству, то соціальні служби, медичні заклади, правоохоронні органи, прокурори та судді зобов’язані сприяти дотриманню її прав та діяти в найкращих її інтересах. Якщо ж вони не працюють узгоджено, дитина проходить через неодноразові бесіди з різними особами в різних місцях. Як наслідок – слова дитини можуть бути дискредитовані, а сама дитина знову і знову страждає.
“Я працювала з епізодом, коли хлопець потрапив в ситуацію булінгу з боку директора школи, – розповідає Ірина Куратченко, голова “Запорізького обласного об’єднання психологів і психоаналітиків “Взаємодія”. – Під час допиту хлопець плакав та говорив, що не хоче нічого розказувати. І тоді я (психолог) спробувала йому пояснити, що цей допит потрібен для того, щоб його, в першу чергу, захистити. Проте дитина відмовлялась давати коментарі, бо для нього це були травматичні переживання. Пізніше хлопець сказав, що ми вже його заплутали і він нічого розказувати не хоче”.
За словами Ірини, якщо коротко описати алгоритм допиту дитини, то він відбувається приблизно так:
- Стає відомо про факт вчинення насильства.
- Дитину-потерпілу чи дитину-свідка викликають для опитування на допит
- Ювенальна поліція проводить попереднє опитування. На цьому етапі повинен бути присутній психолог, що пройшов спеціальну підготовку.
- Слідчий спочатку проводить допит для фіксації основних моментів події, яка сталася. Далі – читає протокол допиту. Якщо прослідковується факт кримінального правопорушення, то дитину будуть допитувати повторно і не один раз і різні інстанції. Якраз при повторному допиті у дитини відбувається травматизація.
Тамара Бугаєць, адвокатка, експертка Координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх порівнює процес багаторазових допитів із всім відомою грою:
“Простою мовою, коли ми дітьми грались у гру «зіпсований телефон», ми пам’ятаємо, що слово або словосполучення, яке було проговорено на початку, наприкінці ставало зовсім іншим. Тому є цілком зрозумілим, що за кожним разом, коли дитина розповідає про насильство, вона може давати відмінні покази. На зміну її показів впливає: час, який пройшов від травматичних подій, вплив оточуючих, навколишнє середовище дитини та як про сам злочин говорять її рідні, яскраві події в житті дитини та інше. Всі ці обставини впливають на сліди пам’яті дитини. Так само дитина може забути про якісь обставини, що може бути захисною реакцією.
В одній справі, яку я вела, необхідно було провести повторний допит дитини. Від події злочину пройшло вже майже два роки і справа досі була на етапі досудового розслідування. Провівши допит дитини в «зеленій кімнаті» психолог, яка брала участь у допиті сказала, що або дитина забула про події злочину, що може бути захисною реакцією, або подій і не було зовсім. Якби у цій справі дитина була допитана своєчасно, я впевнена, що результат справи був би зовсім інший”.
Натомість психологиня Ірина Куратченко запевняє – діти не можуть вигадати сексуальне насильство. І дуже важливо, щоби на допиті був присутній психолог із потрібною спеціалізацією:
“Якщо ми говоримо про сексуальне насильство, то дитина дошкільного віку або молодшого шкільного віку не може вигадати таку ситуацію, адже вона не мала до цього часу такого досвіду.
Тому, якщо дитина розповідає про це, то це правда і вона точно пережила подібний досвід.
Тому під час допиту повинен бути присутнім спеціаліст – психолог, який має спеціальну підготовку, розумітися на вікових особливостях дитини, специфіці проведення допиту, знати які питання ставити можна, які ні”.
За даними Офісу генерального прокурора України, у 2020 році в Україні більше 5,2 тисяч дітей були визнані потерпілими від злочинів, у тому числі тяжких та особливо тяжких. Отож, створення умов, які будуть дружніми до дитини під час її участі у кримінальному провадженні, набуває неабиякої актуальності.
Сьогодні в Україні, у Вінницькій області, відбувається запуск пілотного проєкту щодо впровадження моделі “Барнахус” (у перекладі – “будинок для дітей”).
“Барнахус” – це дружній міждисциплінарний та багатовідомчий центр, де працюють з дітьми, які постраждали від насильства або стали свідками подібних злочинів. Тут їм надається комплексна допомога (психологічні, соціальні, медичні, інформаційні, юридичні та інші послуги) на основі оцінки їх потреб та індивідуального підходу, з урахуванням віку, статі, стану здоров’я та соціального становища.
Barnahus вперше був створений у 1998 році в Ісландії, а потім – й в інших країнах Північної Європи. Модель Barnahus була прийнята, щоб створити специфічну правову систему, яка б відповідала особливим потребам дітей, які зазнали насильства чи жорстокого поводження.
В Україні над створенням, адаптацією моделі до українських реалій та підтримкою упровадження пілоту моделі “Барнахус” працює Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) у співпраці з експертами Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх та МФБ “Українська фундація громадського здоров’я”.
Навіщо потрібен “Барнахус”?
- щоб можна було належним чином оцінити ситуацію, надати лікування та підтримку дитині, яка постраждала від насильства,
- щоб припинити повторно травмувати дітей, збираючи відомості про ситуацію, що з нею сталася, різними відомствами та в різних установах.
Дослідження показали, що повторні опитування (допити) можуть зашкодити навіть більше, ніж саме насильство, вчинене щодо дитини. Крім того, коли дитина багато разів проходить співбесіду з людьми, які не мають спеціальної підготовки до судового інтерв’ю, є вірогідність, що її покази будуть спотворені через навіювання. А це вже може зашкодити розслідуванню кримінальної справи.
- Щоб створити сприятливе для дитини середовище під час проведення її опитування у ході розслідувань. Це знизить рівень тривожності дитини та матиме вирішальне значення для успішного отримання інформації про неї.
Тамара Бугаєць, адвокатка, експертка Координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх:
Права дитини завжди мають бути у пріоритеті. Міжвідомча взаємодія представників всіх зацікавлених органів є певним визначальним фактором для реалізації прав дітей. І така міжвідомча співпраця має бути організована в рамках моделі Барнахус. Всі органи і служби мають обмінюватись між собою інформацією, бути на постійному контакті та діяти спільно. Такий підхід мінімізує або не допускає зовсім повторну травматизацію дитини, оскільки всі органи узгодили свої дії та організували необхідні процесуальні дії за участю дитини один раз. Надалі дитина може проходити реабілітацію та отримувати допомогу психолога, якої потребує, оскільки травматичний досвід має бути опрацьований, щоб зменшити у майбутньому негативні наслідки для дитини.
Як працює “Барнахус”?
Приміщення складається з декількох кімнат, які мають відповідне умовне призначення: кримінальне розслідування, співпраця / захист, фізичне здоров’я та психічне здоров’я. “Барнахус” – це місце, де соціальні служби, поліція, прокуратура, судова медицина, а також дитяча та підліткова психіатрія можуть співпрацювати, особливо на початкових етапах попереднього розслідування.
- Опитування (інтерв’ю). З дитиною у спеціальній кімнаті спілкується підготовлений інтерв’юєр відповідно до протоколу, заснованого на доказах. Спілкування відбувається з урахуванням віку дитини. В кімнаті для прослуховування присутні члени мультидисциплінарної команди: представник поліції, служби у справах дітей, суду, прокуратури, адвокат дитини, її законний представник. Інтерв’ю фіксується на відеозаписі та використовується в суді. Це дає можливість проводити одне опитування дитини, і дитина може не з’являтися в суді без гострої необхідності.
- Медичне обстеження. Після опитування дитина може пройти медогляд у медичній кімнаті центру. Медики досліджують стан здоров’я дитини, оцінюють наявність травм та визначають потребу в лікуванні. В результаті обстеження виписується судово-медична довідка
- Підтримка та лікування. На цьому етапі пропонується підтримка та лікування (у разі необхідності) дітям, батькам та іншим членам сім’ї.
Для запуску пілотного проєкту моделі “Барнахус” обрали Вінницьку область. Тут уже сформована мультидисциплінарна команда, що включає Координаційний центр з надання правової допомоги, суддівський корпус, прокуратуру, центри соціальних служб, поліцію та інших представників місцевих органів влади. На сьогодні вже проведено навчання для фахівців, а облдержадміністрація надала приміщення для оснащення центру. Після закінчення реалізації пілотного проєкту це приміщення буде утримуватися за рахунок платників податків області.
Якщо запуск у Вінницькій області виявиться успішним, то “Барнахус” почнуть створювати і в інших містах України.
Вікторія Колосюк
