Ми зустрічаємося з Владом в Дубовці – це його улюблене місце в Запоріжжі. Він знає, як називається кожна рослина тут, і засмучується, коли бачить, що нові дерева посадили надто тісно. Хлопець  колись навіть написав проєкт для відновлення території з фонтаном “Рибки” – але, як ми вже знаємо, не склалося.

Влад спеціалізується на садово-парковому дизайні і вирощує на ділянці біля дому латаття (кувшинки) та інші рослини на продаж. А ще у нього вдома є багато суконь, які він створив власноруч – Влад захоплюється драг-квін (drag-queen – це коли люди, здебільшого чоловіки, перевтілюються в дещо гротескні жіночі образи). Раніше у нього на сторінці в інстаграмі можна було побачити багато фото та відео в різних костюмах, але потім хлопцю довелося їх видалити – для цього було дві причини.

“Я подумав, що безпечніше буде їх прибрати, тому що активно шукав роботу, – пояснює хлопець. – Тоді я почав працювати в мережі пивних магазинів, і мені було важко повністю приховати свій інстаграм від усіх співробітників. Це дозволило мені більш вільно контактувати з людьми.

А ще я вперше в житті на сайтах знайомств відкрито написав свою інсту. До цього також приховував. Тому що інста – як сито, яке просіювало хлопців. 

Приблизно 97% людей, які бачили мій інстаграм, припиняли спілкуватися зі мною. 

Вони не приймали це. Вони не розуміли, як хлопець може перевдягатися в дівчину і при цьому залишатися хлопцем. Мені говорили, що це якесь збочення”, – пояснює Влад.

Він припускає, що так відбувається через те, що хлопці  заперечують свою фемінність. Що це як і з гомофобією: якщо людина подавляє в собі якісь бажання, то вона агресивно ставиться до тих, хто вільно їх проявляє. 

“Мені здавалося, коли прийшов до ком’юніті, що ось вона – свобода. А ніфіга: теж є і мізогінія, і расизм… Ще таке непахане поле проблем, – обурюється Влад. – Одна група, яка страждає від дискримінації, ніби не може перекинути свої почуття на іншу групу – яку теж принижують. Ви ж зараз це проходите: вас можуть відпиздити спокійно, що підтверджується останніми новинами! Я не можу повірити, що це досі відбувається. Люди щодня бояться виходити на вулицю. Я влітку так і жив – їздив додому тільки на таксі, бо мені було страшно ввечері повертатися додому. 

Знову ж таки, якщо згадати “піраміду ненависті”, то там же в основі лежать звичайні, здавалося б, безневинні жарти. Але якраз з них і починає наростати сніжний ком”.

Питаємо, чи можливо, що люди реагують так на драг-квін, тому що у нашому суспільстві “мужику бути бабою соромно”:

“Не знаю, у мене такої установки ніколи не було в житті, і тому я не розумію її. Але якщо у когось така установка є, то це можливо, – припускає хлопець. – Чоловіку може бути “соромно опуститися до рівня жінки”. Наприклад, коли чоловік проявляє емоції, і йому говорять “що ти плачеш, як баба” – це воно. Таке і я чув часто”.

Влад познайомився з культурою drag-queen, коли прийшов до місцевого гей-клубу в Запоріжжі:

“Там виступала моя зірочка – Марлен Шкандаль. Я побачив її і зрозумів, що теж так хочу, – згадує хлопець. – Вперше я спробував себе в цій ролі у нашому ком’юніті-центрі. Це була вечірка, ми організували шоу – казку за мотивами “Аліси в країні чудес” на сучасний манер, підлаштовану під реалії ЛГБТ-ком’юніті. У казці була чорна королева і біла. Я був білою. 

 Тоді я вперше переодягнувся і вийшов. Мене це шалено надихнуло! Що я можу і свою фемінність так проявити, і творчі здібності. Тому що створити цілий образ – це все ж таки дуже творчий процес”.

Щоб зібрати образ королеви, Влад з друзями пішов до місцевого секонду і накупив найдешевших речей – в тому числі туфлі за 8 гривень:

“Це були босоніжки 39-го розміру. У мене 45-й, – сміється хлопець.

Я в них, звичайно, вліз не одразу – довелося відрізати задню частину, і вони стали чимось типу капців на величезній платформі. Накупили білих суконь. Макіяж мені робили дівчата, тому що я сам нічого не вмів тоді. Так і починали”.

А потім Влад навчився працювати з косметикою. Дивився відео на ютубі: спочатку нічого не робив, тільки надихався, а потім уже пробував сам. Не копіював, а намагався адаптувати під свої очі, форму обличчя: “Я практикувався десь раз на місяць, і вже за півроку у мене почало виходити. Згодом я навчився шити і робити зачіски з перуками. Це мені давало багато ресусу”.

Створювати образи – недешеве задоволення. Але люди, які займаються “бюджетним драгом”, як це називає Влад, вміють заощадити. Наприклад, використовують не косметичні блискітки, а з канцелярського магазину. Звичайно, уточнює хлопець, це не для щоденного макіяжу.

“Свої перші блискітки я наносив на повіки за допомогою клею ПВА, – згадує Влад. – Це вже потім я дізнався, що можна використовувати клей для вій. Але я брав ПВА, накладав на повіки, потім кріпив блискітки. Трималося. І дуже зручно, тому що воно потім плівочкою злазило. Це був мій досвід – але краще цього не повторювати”

Так народилася запорізька драг-квін Ніка Філлер. 

Проте, Влад не завжди однозначно ставився до цієї культури. У школі він не приймав себе і не знав, хто він. І коли в 2013 році на Євробаченні перемогла Кончіта Вурст, він не знав, як на це реагувати:

“Стільки ходило мемів – “Перевдягнений мужик!”. Я піддакував, погоджувався. Але і погоджуватися з цим мені було неприємно, – пояснює хлопець. – Мені, наче, хотілося сказати щось інше… А доводилося погоджуватися. Тому що бути єдиною людиною, яка б захищала Кончіту, на той час означало прирівнюватися до “підорасів”, як у нас говорили. Не хотілося вибиватися зі зграї – я б не зміг тоді постояти за себе, своє бачення та погляди”.

В школі Влад дивився на своїх однокласників, особливо коли вони вже в старших класах займалися спортом, але не знав – чи це нормально. Він думав, що, можливо, у інших хлопців теж так, просто про це не прийнято говорити. З дівчатами ж Влад завжди просто дружив.

Нова криза сталася в 20 років, коли хлопець навчався в академії. Він все ще не міг зрозуміти, що з ним відбувається, чому йому подобаються не дівчата і як з цим жити.

Тоді йому пощастило потрапити до місцевого ЛГБТ-ком’юніті і отримати більше інформації: 

“Там я нарешті перестав відчувати себе самотнім у цій темі, – згадує Влад. – Я зрозумів, що я не один гей у всьому світі. Нас багато – дуже різних насправді людей. Я теж відходив від своїх внутрішніх стереотипів. Які вони, геї? Та різні! Дуже різні хлопці можуть бути геями”.

На запитання, як він потрапив до ЛГБТ-спільноти, хлопець відповідає сміхом:

“Якщо коротко, то через ліжко! Це був 2017 рік, я знайомився з хлопцями в групі ВКонтакті в чатику. Тоді ще я не знав, що є якісь спеціальні сайти. Знайшов цю групу і заходив до неї протягом півтора року десь. Заглядав, писав, але боявся і ні з ким не зустрічався – просто блокував людей. Мені було страшно навіть усвідомлювати, що я цим займаюся.

Але одного прекрасного вечора я наважився, зустрівся з хлопцем.

У нас був секс – жахливий. 

Завдяки цьому першому досвіду я потрапив до спільноти, – Влад бачить нерозуміння в наших очах і пояснює. – Тому що в тій же групі був соцпрацівник із цього ком’юніті, який постійно писав і запрошував приходити тестувати на ВІЛ і отримувати презервативи. Коли я вперше написав, мені відмовили, тому що ніхто не міг підтвердити, що я гей. У мене не було знайомих, але я знав, що хочу туди. Я розумів, що це так з міркувань безпеки, щоб ліві люди туди так просто не зайшли. І коли у мене вже стався перший досвід, ця людина змогла підтвердити, що … тепер-то я свій, “пройшов бойове хрещення”, і мене можна пустити”.

Сім’я хлопця не знає, що він гей. Навіть незважаючи на те, що якийсь час він настільки любив те, чим займається, що його найкрасивіші костюми висіли на стіні. Був час, коли він активно щось знімав, наносив макіяж у себе в кімнаті і ходив спокійно по дому, виходив надвір. 

“По “ТСН” колись показували сюжети про трансгендерних людей, яких я знаю особисто. І бабуся думала, що я хочу зробити перехід (її словами, “змінити стать”). Я сказав: “Ні, ба, мені нормально і так. Це просто творчість”. Тому для неї це ніяк не пов’язано. От навіть бабуся (!) не пов’язує це з сексуальною орієнтацією, на відміну від інших людей. 

Я їй сказав: “Ба, я займаюся тим, чим хочу. І немає сенсу лізти в моє життя”. Вона іноді говорила: “Може, ти сукні віддаси мамі? Хай вона передивиться, навіщо тобі стільки?”. Але я відмовив, і вона швидко відстала. Потім навіть був час, коли вона сама перебирала свої шафи і говорила: “Може, з цього можна щось пошити”.

А про орієнтацію вдома ніхто не знає. Я вважаю, що їм ця інформація не потрібна. По-перше, навіщо це бабусі знати? – питається Влад, і його голос сумнішає. – Хай бабуся живе спокійно. 

Я розмовляв з батьками, які пройшли шлях прийняття гомосексуальності своїх дітей…

І я настільки люблю бабусю, що не хочу для неї такого. 

Я не хочу, щоб її світ зруйнувався – я ж не знаю, про що вона зараз думає. А з мамою у нас не такі близькі стосунки. Взагалі, по суті, ніяких стосунків немає”.

Зараз Влад називає себе трансгендерною небінарною людиною, тому що не хоче бути хлопцем чи дівчиною з певним набором стереотипів. Йому просто добре бути людиною, і не підлаштовуватися під очікування суспільства. І образ драг-квін, і свою транс-ідентичність він приймав приблизно в той же час, коли й орієнтацію.

Під час розмови виявляється, що Влад вперше в публічному просторі говорить, що він гей – це його камінг-аут:

“Я не приховував, що я драг-квін: у мене були фотки у відкритій інсті (в академії це дуже любили обговорювати). А далі люди самі вже вибудовують ланцюжок “як це, драг і не гей – це ж неможливо”.

На своєму першому КиївПрайді у 2018 році Влад був волонтером. І так склалося, що його поставили допомагати колоні, в якій їхала платформа з відомими українськими драг-квін. Тоді ж хлопець вирішив, що наступного року теж хоче бути на цій платформі.

“Вже за півроку до наступного Прайду я почав смикати організаторів, питати, чи буде платформа. Мені відповідали дуже розмито, і буквально за два тижні до Прайду 2019 року сказали, що машини не буде, – згадує Влад. – Сказали: “Якщо хочете, організовуйтесь – пройдете пішки”. Я сказав, що хочу і почав виписувати всім, кого знаю. І Марлен Шкандаль включилася: “Як це – немає машини? Ми хочемо свято, щоб було яскраво”. За 10 днів до Прайду вона просто починає збір коштів. Пише пости на Фейсбуці, а ми активно репостимо. Люди не вірили, що за 10 днів можна зібрати кошти, але у нас вийшло. Далі знайшли машину та обладнання, у нас мала бути пушка з конфеті, банери надрукували – все зробили з допомогою Марлен Шкандаль і Гуппі Дрінк (це Влад Шац, теж крутий хлопець)”.

КиївПрайд тоді надав автобус, в якому артист_ки переодягнулися та безпечно дісталися місця проведення маршу. Машина, яку винайняли, стояла під червоним корпусом КНУ ім. Шевченка. В той же час в парку поруч проходила акція опонентів, від якої учасни_ць Прайду відділяв тонкий кордон з поліції: 

“І в якийсь момент ці опоненти з хрестом і батюшкою починають іти на нас. Ми зателефонували водію, він почав їхати – а потім розвернувся і поїхав геть, – розповідає Влад. – Потім виявилося, що опоненти дізналися, що він їде на Прайд, переписали номери і почали погрожувати йому розправою: сказали, що і з ним, і з його сім’єю “порішають”. Тому я прекрасно розумію його в цій ситуації.

Водій поїхав, але ми не здалися: взяли банери в руки і пройшли весь шлях. Для мене в принципі не важливо: з машиною чи без, головне – ми це зробили. Ми пройшли з усіма на Прайді, показали, що ЛГБТ є і драг-квін у цій спільноті також є”.

Відтоді як Влад видалив всі фото в образах драг-квін, йому важко описати свої почуття: “З одного боку, у мене з’явилася якась свобода – я тепер можу ділитися інстаграмом з усіма людьми, ходити на роботу та не боятися, що мене за це можуть звільнити. Але з іншого боку, тепер чогось не вистачає. Наче я заради одного зрадив щось дуже цінне і  важливе”.

“Зараз я даю собі відпочити. Мені все одно більше нема чим вкладатися зараз в цю справу. Я не планував займатися драгом професійно, у мене інші цілі. Тому поки я взяв час, щоб подумати над іншими життєвими проблемами. Тобто я оформив це [в голові] не як зраду, що першим спало на думку – а як просто паузу, творчу відпустку”, – пояснив хлопець.

Поки Влад намагається влаштуватися на роботу і потрохи прикрашає своїми силами ставок у балці неподалік дому. Навесні він вже вдруге переніс туди декілька кущів червоного латаття. У жовтні стало зрозуміло, що декілька прижилися – вперше:

“Це мене так надихнуло! Тому що знаю, що там є риба, яку туди випускають, і яка нещадно жере водні рослини. Але ці кущі не з’їла. І я дуже щасливий, що тепер можу туди щось поступово привносити. Я дуже люблю цю балку: вона недалеко, тому я можу в будь-якому настрої прийти і споглядати. І тепер там ніби ще й частинка моєї душі – я вкладаю себе в це місце, створюю в певному сенсі екопарк. Пишаюся тим, що можу прикласти до цього руку”.

Справа життя – це єдине, в чому Влад був впевнений завжди. Він завжди знав, ким хоче бути. Завжди знав, що працюватиме з землею.

На жаль, у Запоріжжі зараз немає для нього роботи, але хлопець шукає варіанти і в інших містах. Іноді він думає про те, щоб переїхати до Німеччини: 

“Минулого року в червні мені пощастило поїхати на Прайд в Мюнхен – і це було так круто! Я в образі драг-квін просто виходжу з квартири, йду в метро, їду на центральну площу… І назад повертався так само, – згадує Влад, і його голос теплішає. – І це так спокійно, так класно. Я ходив вулицями вночі і взагалі нічого не боявся!

Я не міг повірити, що може бути так просто. А традиційна вечірка після Прайду всю ніч проходила в ратуші – тобто там, де сидить мер. В коридорах грала музика, біля сходів були різні локації, було багато вогнів і барів. Уяви, як таке може бути в наших реаліях: вечірка ЗапоріжжяПрайду в мерії?”. 

Фото: Максим Вохін

Текст: Катерина Майборода

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я