Що ж відбувається за високими стінами жіночих колоній в Україні? Робота без можливості заробити, неправомірна розлука з дітьми, руйнування родинних стосунків і вихід “в нікуди” – усе це реалії заґратованого життя.

Більше про будні жінок в ув’язнені “Неначасі” розпитали в інтерв’ю з головою правління громадської організації “ВІЛЬНА” Іриною Максимовою. На території всієї України організація проводить інформаційну й просвітницьку діяльність у сфері досягнення гендерної рівності, протидії дискримінації та забезпечує лобіювання інтересів жінок та інших осіб у складних життєвих обставинах. 

Ірина Максимова

Про сімейні стосунки ув’язнених

– Як перебувають у місцях позбавлення волі вагітні жінки чи матері з маленькими дітьми? Що відбувається за зачиненими дверима?

– Щодо жінок з дітьми в колоніях зараз все досить непогано. У 2005-2010 роках тривав україно-швейцарський проєкт “Матері з дітьми в ув’язнені”, і саме завдяки сприянню експертів проєкту були внесені зміни в кримінально-виконавчий кодекс України і жінки отримали можливість проживати разом зі своїми дітьми. 

Так, у Чернігівській виправній колонії №44 було переобладнано перший будинок дитини за кошти Швейцарської агенції співробітництва та розвитку, вкладено великі гроші, обладнано окремі кімнати, і мами почали проживати зі своїми дітьми. Пізніше цю практику запровадили в Чорноморській виправній колонії №74 (Одеса). Нині – вже обидві закриті.

В Одесі це не дуже вийшло, бо не переобладнані приміщення, жінки проживали по двоє-троє в одній кімнаті, відповідно, виникали різні конфлікти. 

Сьогодні Надержинщинська виправна колонія № 65, що в Полтавській області, та Кам’янська виправна колонія № 34 (Дніпропетровська область) – це ті дві колонії, які приймають матерів з дітьми. Зараз їх там небагато – 3-5 в кожній колонії. Вони проживають разом, мають можливість працювати, забезпечені всім необхідним. 

Декілька років тому ще працювала Галицька виправна колонія № 128 – одну жінку позбавили батьківських прав. Вона ніби вживала алкоголь, будучи вагітною. Народила дитину, і з пологового будинку на третій день її ув’язнили. Тобто, згідно з нормами чинного законодавства, невиконання нею батьківських обов’язків не було, бо відлік часу починається з того моменту, коли дитина народжується. Але ж мати була з дитиною в пологовому будинку, годувала її, потім матір ув’язнили, дитина потрапила в будинок дитини. І директор ініціював позбавлення її батьківських прав. 

Коли ми приїхали до колонії, вже було рішення суду першої інстанції позбавити жінку прав. Я консультувала її щодо можливості оскарження судового рішення. 

З колонією спільно ми подали апеляційну скаргу. Водночас я зателефонувала до директора цього будинку дитини. Я розказала, хто ми і чим займаємося, про те, що з їхнього боку відбулося порушення прав матері. І наші аргументи були сильніші: тим більше мати телефонує, цікавиться, як там дитина. Але ж адміністрації дитбудинку вигідно, щоб мама була позбавлена прав, для того, щоб їм йшло фінансування. В іншому випадку – фінансування менше чи зовсім не йде. У результаті нашого втручання апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, і матір залишили в правах. Директор дитячого будинку підтримав апеляцію. Це важливо. І ще… я попередила:

“Ми підтримуватимемо цю жінку. Якщо потрібно запросимо адвокатів, і разом  дійдемо до Європейського суду. А ви, напевно, постраждаєте. Чи варті ті кошти таких жертв?”. 

І зовсім по-іншому складається життя, коли жінка виходить з колонії з дитиною. Вона попадає в реалії, до яких зовсім не пристосована. Тобто у колонії настільки все було добре порівняно з жорстокими буднями волі…

у в'язниці

– Існує певне уявлення, що жінки в місцях позбавлення волі створюють “сім’ї”: розподіляють між собою обов’язки, діляться “передачками”, вступають у статеві стосунки. Наскільки це поширена практика?

– Логічно, що сім’ї створюються, така практика існує. І серед жінок у тому числі. Тому що ми люди, і у нас є свої фізіологічні потреби. Як одностатеві сім’ї створюються на волі, так вони створюються і в місцях позбавлення волі. І живуть, як звичайні сім’ї. 

До речі, ув’язнена особа, що перебуває у зареєстрованому шлюбі, має право на довгострокові побачення раз на три місяці зі своїм чоловіком чи дружиною. Але що стосується жінок, то відсоток збережених сімей – дуже-дуже маленький.

Зазвичай жінки до чоловіків їздять,

а от чоловіки до жінок – це рідкість.

І якщо такі жінки є в колонії, то вони користуються надзвичайною повагою. 

– Такий собі “перекіс”: чоловік опиняється за ґратами жінка несе вісь відповідальності, підтримує, супроводжує… 

– Хоча і там є розлучення з ініціативи жінок, але більшість все-таки приїжджає. Навіть якщо взяти чоловічі колонії: коли не було ще пандемії, в них завжди була черга на кімнати побачення. А в жіночих колоніях ніколи (!) немає черги, особливо серед тих, хто відбуває покарання неодноразово. Вільні кімнати є завжди. 

– А чи ведеться робота з родичами ув’язнених жінок?

– Це теж біда. Жінок часто позбавляють житла, усіма правдами і неправдами “виписують”, продають квартири або просто не пускають. Але і чоловіків також. 

До речі, якщо жінки, що відбували покарання, звертаються через домашнє насильство – такі звернення просто ігноруються. Те ж саме стосується і жінок, які є наркозалежними. А особливо, якщо вона відбувала покарання за насильницький злочин. 

Про хобі, роботу та важливість підтримки 

– Які види зайнятості є в колоніях? Чи є можливість у жінок займатися якимись хобі? 

– Швейка, швейка і ще раз швейка. У деяких колоніях є курси перукаря. Для себе – в’яжуть, вишивають, малюють, пишуть вірші… Також нещодавно натрапила на інформацію, що в Тернопільській колонії, є освітній проєкт. Це суперово, що жінки мають можливість отримувати додаткову освіту. Але, як правило, втрачаються навички за тією професією, ким працювали, і потім влаштуватися за фахом дуже складно. Хоча, до слова, мало таких жінок, які працювали в якихось топових сферах. 

– Йдеться більше про робітничі спеціалізації? Це пов’язано якось з освітою?

– Кілька років тому я робила запит щодо того, скільки жінок з вищою освітою відбуває покарання. Була певна градація, але там не розмежовували по жінках та чоловіках.

Приблизні цифри такі: з вищою освітою – не більше 10% осіб, які відбувають покарання, із середньою спеціальною освітою – 50-60%.

І дуже великий відсоток тих, хто має тільки базову середню освіту. 

Але ще є серед ув’язнених і… неписемні. І ось який парадокс: в усіх установах дають повну середню освіту. Але початкової освіти немає. Тож ті, хто не вміє читати та писати, так і не відвідують школу і виходять неписьменними. У Чернігівській колонії, зокрема, вчителька української мови з власної ініціативи займалася з такими жінками, і вчила їх читати та писати. І в неї це досить успішно виходило.

– Наскільки мені відомо, жінки, які працюють в колоніях, отримують кошти… 

– З коштами все складно. Отримують, насправді, копійки. Чому так? Є Постанова Кабінету міністрів № 653 “Про заходи щодо забезпечення діяльності державної кримінальної служби”, яка передбачає, що 25% (до січня 2021 – 50%) оплати праці засуджених йде на утримання Державної кримінально-виконавчої служби (далі – ДКВС).

Тобто я як роботодавець замовляю певну продукцію, визначаю її вартість (для прикладу, пошиття одного костюма коштує 100 гривень) і вже з них 50 гривень “пішло” на ДКВС, а 50 гривень залишилося. Із цих 50 потрібно заплатити Єдиний соціальний внесок, податок і військовий збір. Залишилося 25 гривень. Із них ще половина йде на утримання засудженої – комунальні послуги. Потім –  аліменти, виконавчі провадження і так далі. Я не чула, щоб люди отримували зарплату більшу за 3 тисячі гривень. І це вважається величезною зарплатою на місяць. Ті, хто стільки отримують, мають можливість ці кошти відкласти. Але таких – одиниці. Здебільшого зарплатня – до 1 тисячі. 

Ми розуміємо, що харчування в колонії, яке б там не було – це невибаглива їдальня. Але ж при всіх установах є магазини, і в них таке різноманіття, що очі розбігаються. Людина, яка перебуває в ув’язненні, і зрідка бачить такі от  цукерки, печиво, ковбаски – вона і лишатиме свою тисячу-дві в тій самій колонії. А ще ж треба засоби гігієни, цигарки (зараз всі палять, а це недешеве задоволення), ліки, дехто ще виписує періодичну літературу. 

І, звісно, одяг. Ув’язнені все купують собі: нижню білизну, шкарпетки, футболки, костюми спортивні. Видають тільки роби. 

Тож мало в кого виходить відкладати. Ще є такі чутки, що просять тих, хто виходить по УДО, писати заяви, щоб вони залишили зароблені кошти як  благодійний внесок колонії.

– Напрошується висновок, що підтримка спільноти дуже важлива, щоб екс-ув’язнені жінки ставали видимими і не поверталися до шляху розпачу…

– Так, важливо публікувати позитивні історії тих жінок, які змогли розірвати це коло дискримінації. І без допомоги це зробити нереально. Ми зараз шукаємо кошти, щоб у кожному регіоні працювали параюристки. Це модно зараз, і водночас, як показує досвід ЛГБТ-спільноти, жінок з наркотичною залежністю, людей, які живуть з ВІЛ, це має класний результат. Коли хтось не сам, а вже в спільноті – це зовсім інше ставлення, зовсім інакше вирішуються питання. Важливо цих людей підтримувати від самого початку. 

У нас поки що в шістьох регіонах, де є виправні заклади для жінок, працюють параюристики. Їхнє завдання – зустріти кожну звільнену жінку, розповісти про права і можливості після звільнення. На всю Україну близько 1500 жінок перебувають в установах виконання покарань, звільнюється в місяць не так багато. 

Ми вже провели тренінг для параюристок, вони знають, які права мають ці жінки, вони повинні передати цю інформацію далі.

Ще ми будемо розробляти буклети, для того, щоб візуалізувати інформацію, де покроково розписано, що жінка має зробити після того, як звільнилася. Також є елемент соціальної допомоги – сертифікати на харчові продукти, які ми надаватимемо.

Бо коли жінки виходять і не мають заощаджених  коштів, їм видають квиток і 100 гривень на їжу.

Людина, яка звільняється з місць позбавлення волі, має можливість отримати до 5 тисяч соціальної допомоги, але такі кошти виплачуються за місяць-півтора. А людина виходить із сотнею гривень у руках або інколи взагалі без копійки. І що далі? Якщо в неї – нуль підтримки?  

 

Для зв’язку:

Сторінка ГО “ВІЛЬНА” у Facebook: https://www.facebook.com/NgoVILNA 

Телефон: 099 090 6215

E-mail: wom.future@gmail.com 

Авторка: Радченко Яна

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я