У школі Тіна думала, що до всіх ставляться несправедливо. Вже тоді вона говорила про дискримінацію за гендерною ознакою, хоча достеменно ще не знала, що це означає. Студенткою Тіна потрапила на тренінг з питань ЛГБТ та гендерної ідентичності, який все змінив – її життя, роботу та сім′ю. 

Зараз Тіна Собко вже більше трьох років працює в ЛГБТ-організації, веде блог про фемінізм в Instagram, а ще – збирається вийти заміж. Ця історія про випадковості, про зв′язок патріархату та гомофобії та про вибір, який стоїть перед сучасними феміністками.

«Я ще в девятому класі вирішила, що напишу книгу на основі історії мого життя «Як я стала феміністкою». Я з дитинства була за соціальну справедливість: нікого не можна ображати, всі повинні мати рівний доступ до прав. Ну, які були в школі права – звісно, це не про щось глобальне тоді ще було. В університеті я навчалася на факультеті журналістики, і на другому курсі побачила анонс тренінгу для журналістів з питань гендерної рівності. Мою заявку схвалили – так я потрапила на свій перший тренінг від Гендер Зед. І вже тоді насправді дізналася, що таке фемінізм, що таке рівність, що таке дискримінація – і взагалі, що насправді для багатьох людей права лише номінально рівні, – згадує Тіна. – Ця ідея рівних прав, рівних можливостей, рівного доступу мене дуже захопила. З того дня моє життя змінилося».  

Тіна Собко

Після тренінгу Тіна приїхала додому і розповіла, що все у них в сімї неправильно. В університеті однокурсники дівчини також швидко зрозуміли, що при Тіні не можна нічого говорити про фемінізм – краще просто не чіпати ці теми. 

«Я зрозуміла раптом, що світ не такий добрий та справедливий, як я думала раніше. Ти ніби одягаєш гендерні окуляри і розумієш, що насправді дуже багато людей дискриміновані. Якщо ти одного разу це побачиш, то більше ніколи в житті не зможеш розбачити.  Дуже багато ситуацій з минулого і теперішнього розглядаєш уже під іншим кутом і розумієш, що гендер дуже сильно впливає на те, хто ми такі, як ми одягаємося, як ми себе поводимо.Тема ЛГБТ – це теж про гендерні стереотипи». 

«Суть гомофобії у тому, що є чоловіки та жінки, і хтось з них гірший, а хтось кращий»  

Це було в 2013 році. Всього як слухачка Тіна відвідала пять тренінгів Гендер Зед. Її захоплював формат: «Здається, якраз у 2013 – 2014 роках дуже активно розвивалася неформальна освіта: чи дійшла до нас, чи просто можливостей стало більше. І я захоплювалася форматом тренінгів, що можна навчатися по-іншому: не просто в університеті за партою, а що можна і якусь гру включати до навчання, і обговорювати якісь реально важливі теми. Не просто історія журналістики (ду-у-уже цікаво, як це впливає на наше сьогодення), а коли можна говорити про те, що впливає на реальне життя: як я будую стосунки з моїм хлопцем, як я мрію бачити майбутнє в карєрі, в родині. Це побутові та прикладні речі, проте це впливало і на моє журналістське бачення, оскільки я писала матеріали, які висвітлювали життя жінок і чоловіків, питання ЛГБТ-людей.  Було цікаво говорити про рівність і ЛГБТ з різними людьми. 

Тим часом всі мої знайомі або намагалися не говорити на ці теми, тому що я агресувала, або навпаки – докопувалися, щоб я щось пояснила, аби вивести мене з себе. І мені потрібні були аргументи». 

Тому Тіна записувалася на нові тренінги, збирала інформацію та вчилася обґрунтовувати свою позицію.

Тіна Собко

ОПУСТИТИСЯ ДО РІВНЯ ЖІНКИ

«Основа гомофобії – це патріархат і патріархальна система, – пояснює Тіна. – Тому що в патріархальній системі є ієрархія: хтось над кимось має владу, контроль, силу. 

Простими словами, патріархат – це влада чоловіків над жінками та влада старших над молодшими. 

Культура усіх держав патріархальна, і ніколи не було повального матріархату, як хтось вважає. Українська культура на 100% патріархальна – ми це бачимо в казках і в літературі. Завжди чоловік голова родини, голова церкви, голова міста, голова будь-чого. І що старший чоловік, тим він більш поважний. Ми це можемо бачити в родині. Так само після чоловіків в цій ієрархії жінка старшого віку. Тобто маємо повагу до чоловіків, в першу чергу, та до старших людей. 

І в цій патріархальній системі всі риси, які нібито притаманні чоловікам, є більш крутими, більш престижними. Якщо жінка в цьому світогляді хоче досягти успіху, то їй потрібно використовувати більше умовно чоловічих рис, щоб бути так само поважною, як чоловіки. 

І коли ми говоримо про гомофобію, то чому чоловіки ненавидять геїв особливо? Тому що для них, у їхньому світогляді, геї опустилися до рівня жінки: вони стали кохати чоловіків і спати з ними так само, як жінки, – пояснює Тіна. – А у патріархальній системі опуститися до рівня жінки – це найгірше, що можна взагалі зробити. Вважається, що для чоловіка бути на рівні з жінкою – це впасти нижче плінтуса, це непрестижно та дуже соромно. Так само будь-які умовно жіночі риси. Чоловікам забороняють емоційність, тому що це нібито жіноча риса». 

Тіна та Джоні

ГЕНДЕРНІ ОКУЛЯРИ

Коли Тіна дізналася про це все і почала усвідомлювати масштаби дискримінації, вона стала дуже агресивною: «Це реально як жарт про агресивних феміністок. Але якщо ви раптом відкрили для себе фемінізм і те, що у житті не однаково ставляться до жінок і чоловіків, а також людей з іншими гендерними ідентичностями…

Нормально агресувати, коли ти усвідомлюєш всю несправедливість світу, і вона на тебе звалюється раптово.

Тобто ти вдягну_ла ці гендерні окуляри, побачи_ла, що світ несправедливий – і тебе це злить, це нормальна реакція.

Тіна Собко

І коли кажуть «Ой, ці феміністки такі неадекватні, тому що вони агресивні». А якщо б до тебе все життя ставилися, як до лайна, якщо б над тобою протягом життя чинили різні види насильства, якщо б тобі постійно потрібно було доводити, що ти теж людина  – чи не був би ти таким же агресивним? Люди не розуміють цього, тому їм здається, що феміністки просто агресивні. Ні, ми просто зрозуміли, що коїться». 

Але з часом злість пройшла, Тіна прийняла нову реальність і стала більш чутливою та емпатичною: «Я і раніше була емпатичною, але зараз знаю, що у людей дуже багато різних досвідів. Тепер я знаю, що не завжди можна навіть здогадатися, до яких різних соціальних груп може належати людина, з якою дискримінацією стикатися, через що пройти. 

Тіна Собко Тіна Собко

Є такий вираз «Нічого про нас без нас».

Це вираз правозахисту про те, що не можна говорити за інших людей, з інших соціальних груп.

Я його не дуже розуміла раніше. Мені здавалося, що немає нічого поганого в тому, що у мене є аудиторія, і я можу сказати щось про людей, які такої аудиторії не мають.  Поки зі мною не трапилася одна ситуація. Я йшла додому, а переді мною йшов чоловік з інвалідністю з ціпком – чоловік не говорив і йому було дуже важко піднімати ноги. Він жестами попросив мене допомогти зайти на бордюр (тобто якихось 5-10 сантиметрів була різниця між дорогами). Я допомогла, і потім думала, наскільки навіть не розумію проблем людей з інших дискримінованих груп!

Я знала, що відсутність пандусів – це проблема для людей на візочках і для батьків з дітьми. Але я ніколи не думала, що відсутність пандусу чи зниження може бути проблемою для людини, яка є мобільною, яка ходить, – згадує Тіна. – Так, я можу уявити життя людей з інших дискримінованих груп, але ж я його не проживала, не знаю всього. І тоді я зрозуміла, чому ми не можемо говорити за інших людей з інших дискримінованих груп». 

Тіна Собко

ТОЧНО БІ?

Тіна вважає себе частиною ЛГБТ-спільноти, проте не все так просто. Цього не видно публічно: «Навіть з шапки мого профілю в Інстаграмі зрозуміло, що я зустрічаюся з хлопцем і збираюся скоро вийти заміж. При цьому я себе ідентифікую як бісексуальну жінку. Так, у мене не було досвіду довгих одностатевих стосунків із людьми мого гендеру чи статі, і через це я відчуваю… 

Мабуть, багато бісексуальних людей це відчувають: коли ти ніби не є частиною ні гетеросексуальної спільноти, ні ЛГБТ. 

Я дуже довго не могла ходити в комюніті-центр для ЛГБТ-людей (коли ще не працювала в Гендер Зед), тому що вважала, що не маю права забирати простір ЛГБТ-людей. Хоча я є частинкою цієї спільноти начебто.

Тіна Собко

Однак я розумію, що я публічно показую себе як гетеросексуальну, у мене гетеросексуальні стосунки, і значить, я можу провести свій час будь-де.

У мене в доступі все місто, а ЛГБТ-люди не відчувають себе в безпеці в інших місцях у Запоріжжі, тому цей простір має належати тільки їм. 

Насправді і досі не відчуваю себе достатньо частиною ЛГБТ- спільноти, тому що в мене немає такого досвіду серйозних одностатевих стосунків, у мене не було досвіду дискримінації за ознакою орієнтації, – пояснює Тіна. – Я не робила камінг-аут перед мамою. Я маю всі привілеї, які має жінка, яка зустрічається з чоловіком, мене частіше слухають, коли говорю про проблеми ЛГБТ. Мені легше робити якісь публічні речі, приходити на телебачення і говорити про це. Я виглядаю дуже фемінно – звичайна дівчинка, на яку не будуть нападати на Прайді, скоріш за все. І я використовую ці привілеї, щоб говорити про ЛГБТ публічно». 

Тіна Собко

«Бісексуальні люди відчувають дискримінацію по-своєму: з одного боку гетеросексуали сприймають тебе як ЛГБТ, а з іншого – в ЛГБТ-спільноті також не завжди приймають, – пояснює Тіна. – Біфобія якраз і проявляється в тому, що люди вважають, ніби бісексуальність – це якийсь проміжний етап між гомо- та гетеросексуальністю, ніби ти просто щось пробуєш, а потім визначишся. Це дуже дивно звучить, особливо від людей, які нібито за рівність взагалі, які приймають усіх. Але насправді ЛГБТ-люди – це звичайні люди з дуже різними позиціями.

Особливо сильний тиск, мені здається, на бісексуальних хлопців. І мені здається, тут теж причина в патріархаті. Тому що весь світ тобі говорить, що зустрічатися з дівчатками – це ок. А от прийняти свою гомосексуальну частину… Для хлопця визнати, що він бісексуальний – те саме, що визнати себе геєм.

На дівчат менший тиск,

бо жіноча гомосексуальність

дуже еротизована.

Тому для дівчаток це типу: «Ок, це красиво. А пососіться зі своєю подругою. А я буду третім».  Саме для цього жінки зустрічаються з жінками, щоб якийсь чувак прийшов і подивився (*сарказм*), – сміється Тіна. – Тому жінкам легше прийняти свою бісексуальність, ніж чоловікам. Коли ти бісексуальний хлопець, може здаватися, що легше проігнорувати частину себе та вписатися в рамки, які суспільство схвалює. Можливо, тому я знаю так багато геїв і так мало бісексуалів».  

ШЛЯХ ДО ПАРТНЕРСЬКИХ СТОСУНКІВ

Коли Тіна з Дімою почали зустрічатися, їй було 13, а йому 17. Вони були ще підлітками та формували уявлення про цей світ разом. Тому коли після тренінгу Тіна сказала, що відтепер вони житимуть по-новому, Дімі було складно: «Звісно, легше жити коли все по накатаній, як було у батьків. А тепер потрібно було обговорювати гендерні ролі, очікування один від одного. 

Я ускладнила наші стосунки, але зробила їх набагато кращими. 

Ми і зараз обговорюємо гендерні очікування від нього як від чоловіка, від мене як жінки. Звісно, на нас це тисне.

Тіна та Діма Тіна та Діма

Коли ми почали жити разом, Діма заробляв набагато менше за мене – а це, за гендерним шаблоном, взагалі не вписувалося в класифікацію крутого хлопця. Йому було некомфортно, тому що є всі ці гендерні очікування. До того ж наші знайомі почали говорити якісь дивні речі типу: «Ну, ти ж повинна його мотивувати, щоб він заробляв більше». Що значить мотивувати? Я що, коуч? Ні, я його дівчина, я можу підтримати його рішення. А заробляти більше для чого? Щоб комусь було легше сприймати нашу сімю? Це був дуже складний період для нас обох», – згадує Тіна. 

Тіна та Діма

«Я хоч і розуміла все це, але мене трошки тригерило те, що я маю свої кошти витрачати на нас двох. Хоча взагалі-то це нормально в партнерських стосунках. Логічно, що в разі потреби інший партнер може підстраховувати, – пояснює дівчина. – Ми дуже багато працювали над цим, говорили. 

Рік тому про нас навіть зняли мініфільм – про наші партнерські стосунки, про те, як ми розділяємо побут.  Добре, що у нас не було очікувань щодо того, хто має прати, а хто цвяхи забивати, тому з цим ми легко впоралися». 

Тіна, Діма та Джоні

 

З питанням ЛГБТ було складніше. Раніше Діма був гомофобом: «Він хлопець, який навчався в машинці на інженера, у якого в оточенні не було ЛГБТ-людей, зате були гомофобні жарти. Дуже добре памятаю ситуацію, коли ми вечеряли разом з батьками Діми і заговорили чомусь про якийсь ЛГБТ-захід у Києві. І тато Діми сказав: «Фу, хоть бы не целовались бы на улицах». І Діма такий: «Да, да, да!». І я подумала, що при мені він такого не говорить, а тут відчув підтримку, – сміється Тіна. – Це було років пять тому.

А потім я поступово розвінчувала міфи та стереотипи. І одного разу він приїхав допомогти мені з тренінгом – тепер я вже організовувала тренінги, на яких раніше сама була учасницею. І там, крім інформації, Діма почув історію мами гея. Після цього ми дуже багато говорили. Для нього це було відкриттям. 

Насправді більшості людей, які бояться, що їхні діти стануть геями, необхідно просто дати інформацію – що не можна стати геєм, що це від народження. 

Також думку Діми змінило знайомство з моїми колегами, зараз вони дружать. Знайомство з представниками ЛГБТ-спільноти – це те, що змінює думку будь-якої людини, напевне». 

Тіна Тіна та Діма

ФЕМІНІСТКА, ЯКА ХОЧЕ КАБЛУЧКУ

Тіна дуже багато разів змінювала думку про шлюб. Ще підліткою, вона говорила, що шлюб не потрібен. Тоді Тіна дивилася дуже багато фільмів і серіалів, де жінки фанатіли від думки, що хтось їм зробить пропозицію:

«Я не хотіла бути такою, як інші дівчата: вирішила говорити, що мені шлюб не потрібен, аби мені самі зробили пропозицію.  Зараз я розумію, що це було мізогінією – я не хотіла асоціюватися з чимось, що приписують усім жінкам. 

Уже коли я почала працювати в ЛГБТ-організації, зрозуміла, що шлюб – це про права людини, права мої та мого партнера чи партнерки. 

І що це дуже значний інструмент, яким я можу користуватися в нашій державі. І наскільки несправедливо, що мої друзі не можуть одружитися або використати цивільне партнерство та отримати всі права, які забезпечує шлюб». 

Тіна Собко

На той момент Тіна з Дімою були вже на одній хвилі. Коли вони почали жити разом, дівчина зрозуміла, що у них дуже багато спільного побуту та зявляється багато спільних речей. А коли сталася пандемія, Тіна замислилася про шлюб ще більше: «Він дає нам з партнером право відвідувати один одного в реанімації та ухвалювати рішення. Це добре, що у нас Дімою та нашими батьками дуже гарні стосунки, але не завжди та не у всіх так. 

І тоді у мене в голові зустрілися дві думки: 

1) ну, я ж феміністка, 

2) я хочу, щоб мені зробили пропозицію та подарували каблучку. 

Тіна та Діма

Як партнери мали вчинити? Просто домовитися, подати заяву та одружитися в той день, який обрали разом. Але я дуже-дуже хотіла каблучку, – сміється Тіна. – Тоді я просто прийняла той факт, що жила в патріархальному суспільстві, де мені навязували всі ці очікування та всі ці стереотипи. 

Тому Діма, коли робив пропозицію, сказав: «Ми з тобою і так сімя. Однак, це важливо для тебе, тому я роблю тобі пропозицію». Для мене було дуже важливо, що він розуміє цю потребу, яку потрібно закрити. У Діми були свої очікування: він уявляв, що це має бути більш романтично. Але усвідомлювати потреби та домовлятися – це якраз про партнерські стосунки».  

Фото: Максим Вохін

Текст: Катерина Майборода

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я