Поняття «дім» та «насильство» здаються несумісними. Дім – це про захист, безпеку, любов та місце порозуміння дорослих та дітей. Однак у світі щорічно гинуть тисячі дітей від дій близьких та рідних людей, а ще більше – отримують психологічні травми від насильства як методу виховання. Разом з експертками ми розбиралися, до яких наслідків може призвести аб’юз та різного роду покарання дітей.

Не пройде безслідно

Що відчувають люди, які в дитинстві пережили насильство? Ми поспілкувалися з молодою дівчиною, студенткою одного з запорізьких вишів, яка поділилася подробицями життя з батьком-кривдником.

«Батько мені запам’ятався добрим і привітним, мене завжди називали «татковою доцею», я дійсно відчувала його любов та підтримку. Проте це тривало недовго. Ледь я пішла до школи, роль «ідеального татуся» чомусь забулася назавжди. Батько почав з агресії на маму: крики, сварки, образи, биття посуду. Проте мій дитячий мозок не фіксував цього, допоки це не торкнулося мене. Я не пам’ятаю, з чого саме все почалося і коли був перший раз. Просто пам’ятаю постійні сварки з батьком, образи на мою адресу, часто з нецензурною лексикою», – розповідає Ганна (ім’я змінене).

Траплялося, що батько підіймав на дівчину руку – здебільшого бив у голову. Лише одного разу потрапив рукою у лице і це швидко повернуло його до реальності. За словами дівчини, він довго вибачався за це, намагаючись прикласти щось холодне до її обличчя, аби не було синця.

«Часто хапав за шию, зі швидкістю направляючи мене до стіни головою. Це він робив, аби мене залякати – бо перед стіною, коли вже я готувалася до удару, він в останній момент раптово зупинявся», – каже вона.

Такі  прояви фізичного насильства траплялися приблизно раз на місяць, здебільшого було словесне приниження, до чого дівчина згодом звикла і взагалі не проявляла емоцій. Ситуація ускладнилася зі смертю її дідуся по батьковій лінії.

«Назавжди запам’ятала, як через кілька місяців після смерті дідуся, в день народження бабусі (матері батька), я готувала їй подарунок. Подарунок був зроблений власними руками – я ходила в художню школу і любила щось майструвати, тож я вкладала в нього всю душу. Бабуся нас запросила на годину дня до себе, проте я розуміла, що трошки не встигаю. Я повідомила батька, що запізнюсь на хвилин 30. Це його взбісило – знову були крики, звинувачення та образи. Діло дійшло до фізичного насильства – знову бив голову (і це навіть не пройшло двох тижнів, як мене виписали з лікарні після майже двох місяців стаціонару в неврології з головним болем).

Найболючішим стало те, як він почав ламати мій подарунок бабусі.

Мені, підлітку, яка всю душу і всі сили вкладала в ту поробку, аби порадувати бабусю в складний для нашої сім’ї час, це, дійсно, було образливо, знецінювало мої старання і мої подарунки», – ділиться героїня. 

Дівчина не мала кишенькових грошей до 11 класу, і повинна була звітувати про витрачені кошти, коли гуляла з подругою: «Пам’ятаю, як ми купували ковбасу (ми не часто її купували і купуємо, бо якісна ковбаса є дорогою), то можна було відрізати не більше трьох тоненьких слайсиків на день, бо “тільки про себе думаєш, егоїстка”».

Якщо батько купував якусь техніку, то всі поломки, які з нею траплялися, завжди вважалися провиною Ганни.

«Зараз, коли я вже фактично не залежу від батька, мені все одно важко сприймати технічні несправності мого ноуту. Це ж не нормально, що, коли зависає ноут, бо вже він старенький, я маю кількагодинну істерику з панікою і ледь можу себе заспокоїти», – ділиться вона.

Коли дівчині було 9 років, лягаючи спати, вона думала про те, що батько через ненависть вночі може зробити щось із мамою. Цей страх в неї не минає і сьогодні, бо дівчина досі живе з батьками.

«Пам’ятаю, як я ховала всі ножі на ніч у себе в кімнаті. Зокрема, така ситуація повторилася, коли мені  було 19. Знову ховала ножі, знову боялася спати, бо раптом не зможу розборонити.

Через це завжди боюсь їхати надовго з дому – торік саме через це боялася їхати в тритижневу експедицію, бо боялася за маму.

Через це боюсь їхати до когось з ночівлею – хто знає, що йому спаде на думку. Але саме через батька я так не хочу повертатися додому, постійно затримуюсь на роботі чи «у справах», аби лише не повертатися і не чути знову криків, знову образ», – каже Ганна.

Домашнє насильство

Про насильство з боку батька вона майже нікому не розповідала. Зараз дівчина замкнута в собі – нікому не довіряє, їй важко встановлювати дружні стосунки.

«Я всією душею ненавиджу будь-які свята (особливо Новий рік та день народження) та чекаю їх зі страхом нових конфліктів (бо особливо агресивний батько був саме на вихідних та на свята). Зараз я маю частий головний біль (хтозна, як це пов’язано з діями батька, проте це може бути причиною). Зараз доводиться працювати із психологом. Дитинство з насильством – найтяжчий злочин, який став для нас буденністю», – підсумовує героїня.

Які є форми домашнього насильства?

У Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» та Наказі «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення» розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми: фізичне, статеве, психічне насильство, нехтування основними потребами дитини (моральна жорстокість).

Фізичне насильство – це навмисне заподіяння фізичної шкоди дитині батьками або особами, що їх заміщують, яке може призвести до смерті дитини, а також серйозним (що потребують медичної допомоги) порушенням здоров’я (фізичного та/або психічного), або до відставання в розвитку.

«Перші ластівки», за якими можна розпізнати, що дитина зазнає фізичного домашнього насильства:

  • тілесні ушкодження (синці, відбитки пальців, ременя, специфічні порізи, опіки, вибиті зуби тощо);
  • ознаки поганого догляду (висипи на шкірі, занедбаний зовнішній вигляд);
  • відсутність реакції на біль;
  • прагнення приховати причину травм та ушкоджень;
  • відсутність друзів, небажання спілкуватися з однолітками;
  • лякливе ставлення до зауважень, критики, негативізм, агресивність;
  • жорстоке поводження з тваринами; 
  • вживання алкоголю, наркотиків, суїцидальні спроби.

Статеве насильство – залучення дитини в сексуальні дії з дорослими для отримання останніми задоволення, або вигоди. Дитина не може дати згоди на статевий контакт, оскільки вона не володіє свободою волі та не може передбачити всі негативні для себе наслідки.

Можливими ознаками статевого насильства щодо дітей є:

  • характерні пошкодження генітальної, анальної або оральної зони, пошкодження шкіри грудей або стегон;
  • захворювання, що передаються статевим шляхом;
  • вагітність;
  • повторні або хронічні інфекції;
  •  замкнутість, прагнення уникати будь-яких фізичних контактів;
  • невластива за віком, сексуально забарвлена поведінка;
  • прагнення повністю закрити тіло одягом;
  • «безпричинні» нервово-психічні розлади, депресії, низька самооцінка, суїцидальні спроби або висловлювання;
  •  безладні статеві зв’язки.

Психічне (емоційне) насильство – постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людської гідності, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини.

Своєю чергою, формами такого виду насильства є:

  • відкрите неприйняття і постійна критика дитини;
  • погрози;
  • зауваження в образливій формі;
  • ізоляція дитини;
  • грубий психічний вплив тощо.

Варто взяти до уваги такі ознаки емоційного насильства:

  • затримка фізичного і розумового розвитку;
  • різка втрата маси тіла, ожиріння, виразка шлунка, шкірні захворювання, алергічні реакції тощо; 
  • нервові тики, порушення апетиту;
  • занепокоєння або тривожність, порушення сну;
  • схильність до самоти;
  • низька самооцінка;
  • агресивність або надмірна поступливість;
  • низька успішність.

Крім того, відзначають і певні особливості поведінки дорослих, що дозволяють запідозрити психологічне насильство щодо дитини:

  • публічні образи, звинувачення, приниження дитини;
  • відмова від втіхи, коли вона перелякана або пригнічена;
  • критичне ставлення до дитини;
  • негативна характеристика дитини;
  • ототожнення дитини з ворогом або ненависним родичем;
  • перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі;
  • відкрите визнання нелюбові до дитини.

Насильство стосовно дітей

Нехтування потребами дитини – відсутність з боку батьків або осіб, які їх замінюють, елементарної турботи про дитину, в результаті чого порушується її емоційний стан і з’являється загроза її здоров’ю або розвитку (відсутність харчування, одягу, житла, освіти, медичної допомоги, належної уваги й турботи тощо).

Можливі ознаки зневаги потребами дитини:

  • відставання у фізичному розвитку;
  • недостатня для віку дитини маса тіла, збільшується при регулярному, достатньому харчуванні;
  • затримка мовного й моторного розвитку, яка усувається при зміні ситуації й при турботі про дитину;
  • повторювані випадки травм або отруєнь;
  • гігієнічна занедбаність;
  • втомлений, сонний вигляд дитини;
  • постійний голод;
  • невідповідна віку поведінку;
  • труднощі в навчанні, часті пропуски навчальних занять.

«Не вигадуй, такого не було»: що таке газлайтинг

Газлайтинг – форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити жертву сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності, ставлячи під сумнів власну пам’ять та розсудливість.

«Батьки застосовують цей метод впливу щодо до власних дітей. Знецінювання, жарти, залякування, звинувачення та переконання дитини у власній неадекватності – «чудові» способи контролювати її та маніпулювати. Для дитини батьки – це перші люди, з якими вона стикається в цьому світі, їх думка та переконання формують її уявлення про світ. Якщо дорослий каже, що дитина неправильно все сприймає, те, що відбувається нормально, що вона помиляється у судженнях, то кому дитина буде вірити врешті-решт? Точно не собі», – вважає Анастасія Сєркова, психологиня.

Анастасія Сєркова

За її спостереженнями, наслідки газлайтингу бувають доволі серйозними: дитина втрачає контроль з власним «Я», не вміє розуміти саму себе. Формується так зване почуття «неадекватності», а також розмиваються особисті межі. Відсутні навички розуміння своїх потреб та немає довіри власним судженням. Крім того, страждає навичка самостійного прийняття рішень. 

Для того, щоб морально захиститися, психологиня радить знайти підтримку авторитетного іншого (друга, вчителя), який зможе дати оцінку ситуації зі сторони, як незацікавлена особа. Бажано почати працювати з психологом, який допоможе відбудувати те, що зруйновано та розвинути те, що зовсім не сформувалось.

«За вчинення насильства щодо дитини завжди відповідає дорослий. Це аксіома. Дитина своєю поведінкою не «провокує» на агресію, а намагається щось донести. І робить це тими способами, які доступні для її віку. Не завжди дитина може пояснити свої бажання та почуття. Не завжди й сама їх розуміє. Це такі навички, які потрібно здобувати. Своїм криком, сльозами, істерикою, агресією вона щось намагається повідомити дорослим. А на те дорослі і є дорослими, бо повинні вміти розпізнавати почуття дитини та контролювати власну поведінку», – впевнена спеціалістка.

Що може бути причиною домашнього насильства над дітьми?

Валерія Бондар, консультантка Національної гарячої лінії для дітей та молоді, зазначає, що в період карантину, а саме з березня по червень, довелося частіше стикатися з ситуаціями домашнього насильства над дітьми. Карантин вплинув на психологічний стан усіх членів родини. Причиною цього, зазначає експертка, може бути і дистанційне навчання, і звільнення батьків з роботи. Ці фактори призвели до емоційного вигорання, а згодом – до загострення проблеми насильства в сім’ях.

«Частіше за все, «витоки» насильства над дітьми закладаються в певних звичаях суспільства. Тобто, це вже є системою норм і правил, і причиною є нав’язування певних моделей поведінки для дітей, жінок та чоловіків. Насильство може бути наслідком «традиційного» виховання – «так виховували мене, так і я буду виховувати своїх дітей». Це сприймається як певний метод виховання, і багато людей навіть не вбачає у цьому домашнього насильства як такого. Якщо дитина поводиться не так, як «потрібно» – з нею не ведуть діалог, її потреби не беруть до уваги. Відразу починається психологічний тиск, який згодом може переростати у фізичне насильство», – розповідає Валерія Бондар.

Валерія Бондар

Також психологиня поділилася спостереженнями, що під час карантину сварки у сім’ях інколи виникали через недостатню кількість гаджетів: наприклад, вдома є лише один комп’ютер, і в певний час батькам треба працювати з нього, а дитині підключатися до дистанційних занять. 

За даними аналізу Національної дитячої «гарячої» лінії, то в період січень-вересень 2020 року консультанти/ки отримали понад 58 тисяч звернень, а за весь рік – понад 100 тисяч звернень від дітей, які розповідали про домашнє насильство, просили про допомогу, адже батьки не хочуть «виносити сміття з хати» – звертатися до психологів, соціальних служб, і взагалі розповідати комусь, щоб попередити чи зупинити насильство.

«Є стереотипні думки про те, що домашнє насильство вчиняється винятково в неблагополучних родинах. Якщо говорити за статистикою звернень, і беручи до уваги відгуки наших абонентів, які звертаються до нас, то ми можемо говорити про те, що в будь-якій родині може відбуватися ситуація домашнього насильства, будь то родина правоохоронців, державних службовців, освітян чи будь-кого іншого. Ситуація домашнього насильства та жорстокого поводження з дітьми в неблагополучних родинах висвітлюється більшою мірою, бо там є і проблема зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами», – переконана фахівчиня. 

Подумайте про безпеку

Для попередження та протидії домашньому насильству, зокрема, над дітьми, варто звертатися до таких запорізьких установ:

  • Запорізьке районне відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, м. Запоріжжя, вул. Героїв 37 батальйону, 12-б, тел. 102, тел. (061) 239-50-61;
  • Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (відділ у справах соціального захисту громадян, сім’ї та дітей), 69089, м. Запоріжжя, вул. Розенталь, 3-а, каб.1.2, тел. (061) 223-61-75;
  • Комунальний заклад «Центр надання соціальної допомоги» Запорізької районної ради запорізької області, 69089, м. Запоріжжя, вул. Розенталь, 3а, тел. (061) 7087872;
  • Служба у справах дітей Запорізької районної державної адміністрації, 69089. м. Запоріжжя, вул. Істоміна, 8, тел. (061) 278-52-81;
  • Запорізький обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, м. запоріжжя, вул. Рекордна, 24, тел. (061) 224-70-09.
  • Запорізький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 34а, тел. (061) 228-22-67;
  • Комунальний заклад «Запорізький  обласний  центр  соціально-психологічної  допомоги» Запорізької обласної ради, 69104, м. Запоріжжя, вул. Північнокільцева, 22-а (Космічний мікрорайон), тел. (061) 769-79-02, (061) 769-79-63 (у Центрі особи, які постраждали від домашнього насильства, торгівлі людьми можуть отримати тимчасовий притулок та допомогу (психологічну, юридичну, соціальну) безкоштовно та цілодобово);
  • Комунальний заклад «Запорізький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Запорізької обласної ради (надання соціальної допомоги неповнолітнім із забезпеченням проживання) 69093, м. Запоріжжя, вул. Узбекистанська, 13, тел. (061) 233-36-79 (061) 223-66-02 (061) 233-63-32;
  • Комунальний заклад “Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Затишна домівка” Запорізької міської ради, 69041, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Дніпровський район, вул. Таганська, будинок 8, тел. (061) 709-90-02.
  • Кризовий центр надання психосоціальних послуг для жінок (у тому числі з дітьми), які постраждали від домашнього або гендернообумовленного насильства та опинились в складних життєвих обставинах «Фіалка» (надання притулку та соціально-психологічної допомоги), м. Мелітополь, вул. Бєляєва, 18, тел. 096-752-10-92, 067-376-61-07.
  • Комунальний заклад «Обласний соціальний центр матері та дитини» Запорізької обласної ради (соціальний захист матерям з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах зі стаціонарним проживанням), 71100, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. І.Франка, 18, тел. (061) 534 05 54.
  • Запорізька обласна громадська організація «Об’єднання психологів та психоаналітиків “ВЗАЄМОДІЯ» (надання соціально-психологічних, правових послуг особам, які постраждали від домашнього насильства), м. Запоріжжя, просп. Соборний , 180а, (067) 617 60 17, (099) 115 17 71, (067) 393 80 67;
  • Громадська організація «Ла Страда-Україна» (адреса: 03113, м. Київ-113, а/с 26, тел./факс: +380442053695, e-mail: info@la-strada.org.ua). Національна дитяча «гаряча» лінія – 0 800 500 225 (зі стаціонарного телефону) та безкоштовним коротким номером 116 111 (з мобільних); національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації – 0 800 500 335 (зі стаціонарного телефону) та безкоштовним коротким 116123 (з мобільних),  лінія працює цілодобово.

Авторка: Яна Радченко

 

Інші тексти за темою:

Небезпека та спеціалізація: чому «Затишна домівка» не замінить притулку для постраждалих від домашнього насильства

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я