В Україні та інших країнах, де є загроза для ЛГБТ-людей, створюють ком′юніті-центри – простори, де можна бути собою, не приховуючи свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність. У Запоріжжі такий простір працює на базі благодійної організації «Гендер Зед»

Чим займаються в ком′юніті-центрах для ЛГБТ-людей? Чи правда, що підліткам потрібен дозвіл батьків, аби туди потрапити? Чому співробітники організації сподіваються, що одного дня ком′юніті центр стане непотрібним? 

Про це та про інші особливості роботи ком′юніті-центру «Неначасі» розказав відкритий гей і співробітник благодійної організації «Гендер Зед» Дмитро Калінін.

Аудіоверсію можна почути на цій сторінці через браузер або на Apple PodcastsGoogle Podcasts і Soundcloud.

До «Гендер Зед» Діма потрапив завдяки новому другові – той розказав, що у Запоріжжі є таке місце, де збирається ЛГБТ-спільнота і проводяться різноманітні заходи: як розважальні, так і інформаційні.  

«Мене це зацікавило, тому що я був дуже закритою дитиною і в школі не дуже товаришував з усіма. Мені було важливо знайти таке коло спілкування, яке б мене приймало таким, який я є. Коли я вперше прийшов до «Гендер Зед», мене одразу захопило те, що це місце, де можна не приховувати свою сексуальну орієнтацію. Це було фактично перше місце, де я міг вільно говорити про себе та бути собою, а також спілкуватися з іншими ЛГБТ-людьми.

Я відчував неймовірну самотність,

думав, що я один такий. 

 А завдяки ком′юніті-центру я усвідомив, що це не так, що ЛГБТ-людей багато і що я не якесь виключення з правил, а звичайна людина.

 Я був неймовірно щасливий потрапити в ком′юніті, а з іншого боку – справді наляканий. Перші тижні я соромився розмовляти та знайомитися. Для мене це було дуже незвично, що от можна просто прийти поспілкуватися з кимось, знайти нових друзів. Емоції були змішані, але загалом десь впродовж місяця я влився в ком′юніті та відчував від цього велику радість і щастя. Я знайшов тих друзів, з якими разом і сьогодні, і це дуже круто. 

Тут відбуваються різноманітні заходи. Першим, на який я прийшов, був кіноклуб – звичайний спільний перегляд фільму.  По суботах грали в мафію, настільні ігри.

Гендер зед

Протягом тижня волонтери та волонтерки ком′юніті проводили заходи на теми, які їм самим цікаві. 

теми дуже різні:

від історії стародавнього Єгипту до правил нанесення мейкапу.  

 Пізніше я й сам став проводити такі заходи.  Оскільки навчаюся на юриста, тема правозахисту мені доволі цікава. Тому почав розповсюджувати знання, які отримав: як спілкуватися з національною поліцією, як звертатися по допомогу, що робити у випадку, якщо на тебе напали. 

 Приблизно два роки я ходив до «Гендер Зед» як відвідувач, потім як волонтер, і вже три чи чотири роки як почав тут працювати. За цей час ком′юніті досить сильно змінилося». 

Гендер зед

КОМ’ЮНІТІ СТАЛО МОЛОДШИМ

«До 2017 року ми не проводили жодних відкритих акцій. Ми проводили веселкові флешмоб, які були зосереджені на мобілізації ком′юніті.  Ми не виходили в міський простір – просто збиралися разом і записували відео в День протидії гомофобії та трансфобії (17 травня), що важливо бути толерантними та не поширювати ненависть. 

 Це було пов′язано із тим, що на той час було дійсно небезпечно виходити. Перший безпечний Марш рівності відбувся в Києві у 2016 році, тому ще таких рухів не було. Але щойно ми зрозуміли, що можемо співпрацювати з поліцією, почали поступово робити нашу діяльність більш відкритою. Ми почали проводити флешмоб не десь там на острові Хортиця для відео, а виходити під обласну державну адміністрацію, згодом під мерію.

Райдужний флешмоб у Запоріжжі

І у 2020 році нарешті ми зробили ЗапоріжжяПрайд. І саме ком′юніті змінилося за цей час також. 

Раніше приходили люди  старшого віку,

а зараз стало багато людей 16-17 років і навіть менше. 

 Але для тих, хто молодше 16, ми, звісно, запитуємо дозвіл у батьків, оскільки українське законодавство цього вимагає. Людина в 16 років вже може отримувати, за законом, медичні послуги – наприклад, тестуватися у нас на ВІЛ та інфекції, що передаються статевим шляхом. Багато хто закидає, що на ЗапоріжжяПрайді було дуже багато молоді – навіть 14-15 років. Але ми розуміємо, що будь-яке мирне зібрання є відкритим для всіх людей.

ЗапоріжжяПрайд

 Я помітив, що молодь має прагнення і бажання не замикатися в собі, а відкриватися. Це було не так цікаво людям більш старшого віку – 30 чи 35 років, тому що вони ходили на закриті заходи, і їм було просто комфортно проводити час разом.  Зараз ком′юніті стало більш активістським: молоді люди з підліткового віку розуміють, що вони не можуть мовчати, і важливо щось змінювати. Я вважаю, що це круто. На жаль, ми втратили старшу частину ком′юніті: вони прожили велику частину життя закрито, і їм важко це змінити». 

КОЛИ БАТЬКИ ДІЗНАЮТЬСЯ

«Зазвичай, батьки приходять після того, як діти їх підготують до цього. Єдине що, раніше у нас були картки клієнтів та клієнток (зараз вже така практика пройшла), і на тих картках, звісно, був написаний контактний телефон. Іноді чиїсь батьки знаходили цю картку, телефонували та розпитували: а що це таке, а куди це моя дитина ходить і так далі. 

Я також своїй мамі брехав. Говорив, що просто ходжу в молодіжний центр. 

 Але зазвичай все-таки у нас мало відвідувачів менше 16 років. Зрозуміло, що відкриватися батькам у такий період досить важко. Є такі одиничні випадки, коли батьки ставляться з розумінням, і дитина робить камінг-аут.  Але є ті, хто не готові і чекають: знаю багато людей, які чекали три роки, поки їм виповниться 16, щоб прийти в «Гендер Зед» без дозволу батьків. 

 Дуже часто лунають запити від відвідувачів щодо того, як їм порозумітися з батьками. Тема камінг-ауту дуже актуальна останнім часом, тому що, як я вже казав, все більше людей прагнуть відкриватися. І їм хочеться зробити це правильно і не зруйнувати стосунки із родиною. По-перше, тому що в цьому віці ти ще залежиш від батьків, а по-друге, в будь-якому віці важливо зберігати здорові, хороші стосунки з батьками.

 Для цього є така організація як «Терго». Ми направляємо туди батьків, які вже знають про орієнтацію своєї дитини, але не до кінця сприймають. Або не розуміють базові поняття щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності: як вона виникає, що це не захворювання, що так звані гей-паради не збільшують кількості геїв, тощо. У нас в Запоріжжі а є також активістки-мами. Серед них і моя мама.

Дмитро Калінін з мамою

Дуже багато людей мені пишуть і писали в особисті повідомлення, щоб поспілкуватися спочатку з моєю мамою.

Тому що вона Запоріжжі, вона може приїхати та поговорити. Дуже багато людей зверталися з таким запитом, і їхні мами спілкувалися з моєю. Найчастіше це давало позитивну реакцію тих батьків, і вони вже були готові поїхати разом з моєю мамою на тренінг до Києва: там розібрати базові поняття, поговорити з психологом. Звісно, були і випадки, коли незважаючи на всі розмови, батьки продовжували ставитися скептично. Це вже залежить від конкретної ситуації. Але те, що така ініціатива саме для батьків існує, це дуже круто».

 ЯК ВИГЛЯДАЄ РОБОТА В ОРГАНІЗАЦІЇ

«У «Гендер Зед» є три напрями діяльності: 

– профілактика ВІЛ серед гомосексуальних, бісексуальних чоловіків та трансгенних людей;

– ком′юніті центр;

– робота з населенням. Зокрема, з професійними групами.

 Під професійними групами я маю на увазі соціальних працівників та працівниць, журналістів і журналісток, а  також лікарів і лікарок.  За час своєї діяльності ми провели більше 100 тренінгів, орієнтованих на ці групи, де ми розбирали базові поняття щодо орієнтації та гендеру. Це дуже важливо. 

 Журналісти впливають на те, як суспільство сприймає ЛГБТ. І ось ми бачимо, що за останні роки вже фактично не зустрінемо на жодному сайті, навіть запорізькому, слова «гей-парад»:  журналісти навчилися розуміти, що цей захід не можна так називати, вони вже знають, які цілі прайдів. 

 Психологи безпосередньо допомагають людям. До них можуть звернутися як батьки, так і самі ЛГБТ-діти.  В тому числі ми працюємо з шкільними психологами. Тому що їм не дають таку інформацію під час навчання, і це не дуже круто, адже потім вони не можуть коректно та правильно працювати з ЛГБТ-людьми або щодо тем, які стосуються ЛГБТ-людей.  

 Можу розказати історію, пов′язану з моєю мамою. Коли вона ходила до різних психологів і психіатрів, дехто з них говорив, що це все мине, що це не окей, а дехто навіть пропонував попрацювати зі мною. І таких психологів вона дуже полюбила. А ось той психолог, який сказав, що може попрацювати з нею, оскільки зі мною все нормально, – він їй не сподобався. Це був спеціаліст, який дійсно дав коректну інформацію. Проте, моя мама сказала: «Який ви фахівець, якщо не можете мені допомогти». Поки серед спеціалістів більше тих, які не розуміються на цій темі.  

 А хочеться прийти до психолога та отримати

правильну допомогу, а не репаративну терапію.

 * Репаративна терапія – це лікування, спрямоване на зміну сексуальної орієнтації людини або придушення її гендерної ідентичності. Це не дуже чіткий термін, що охоплює багато методів – вони можуть бути надзвичайно небезпечними та ґрунтуються на неетичному припущенні, що ЛГБТ потрібно лікувати. При тому, що в 1990 році ВООЗ викреслила гомосексуальність з переліку хвороб.

 Деякі психологи дійсно цим займаються, і я вважаю, що це, по-перше, є шахрайством – тому що змінити орієнтацію неможливо, це доводять численні дослідження. А по-друге, це просто калічить психіку людей. Особливо коли це діти – це відбиток на все життя може залишити. 

У «Гендер Зед» проводяться групи особистісного розвитку з психологом, куди ходить доволі багато людей: там навчаються давати фідбеки та ділитися проблемами. Я бачу, що це дійсно впливає на ком′юніті, тому що відвідувачі починають більш свідомо спілкуватися один з одним, розбиратися в своїх емоціях і почуттях. А ще у нас є психологічна допомога, і це дуже круто.  На особистих консультаціях можна приватно та конфіденційно розповісти про свої страхи, проблеми і отримати кваліфіковану допомогу абсолютно безкоштовно».

Гендер зед

ЧОМУ КОМ’ЮНІТІ ТА ГЕЙ-КЛУБИ ЗАКРИВАЮТЬСЯ

«Необхідність існування організації як такої взагалі може відпасти з часом. І це буде чудово. Наша офіційна місія – подолання всіх форм дискримінації щодо ЛГБТ-людей. І доки, власне, вона не буде подолана, потреба в таких організаціях по всій Україні  буде. Наскільки мені відомо з досвіду західних країн, там ком′юніті-центри вже не потрібні, а прайди – це вже більш розважальні заходи. Тому що там вже досягнули рівності,  і там людям не потрібно йти у ком′юніті-центр, щоб бути собою. 

Така тенденція, що гей-клуби закриваються, тому що

ВОНИ більше не потрібні там, де ЛГБТ вже є частиною суспільства.

А от допоки українці та українки вимушені знаходити якісь безпечні простори, допоки в офіційних програмах і шкільних підручниках коректно не висвітлюють тему сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності – потреба в нашій організації не зникне.

 Я не можу, звісно ж, спрогнозувати, скільки років нам знадобиться, щоб досягти цієї рівності, і попереду ще багато багато роботи, але я думаю що мінімум років на 10 у нас задачі є.

Одне з найперших міст, де я побував за кордоном, був Берлін. Це був молодіжний обмін від «Гендер Зед» спільно з партнерською організацією з Німеччини. Мене, тоді ще просто як активіста, взяли досліджувати тему прав людини для ЛГБТ. Це був просто шок. На той момент тут, в Україні, я міг вийти з ЛГБТ-прапором на вулицю один раз на рік – на КиївПрайд. І то обов′язково в кордоні поліції і під вигуки про те, що таких треба вбивати. А в Берліні я відчув неймовірну свободу.

Я тоді багато кого питав: «А я можу вийти з прапором на вулицю Берліні чи ні?». Мені дійсно було страшно, просто страшно це робити. 

Дмитро Калінін в Берліні

У мене тряслися колінки – я не вірив, що можна просто вийти з ЛГБТ-прапором на вулицю.

І ми навіть зробили таку фотосесію – перші світлини з прапором на вулиці не в оточенні поліції. Коли я бачу навколо пари дівчат або хлопців, які тримаються за руки, і вони не бояться, немає жодної загрози для їхнього життя – мені дуже хочеться, щоб в Україні було так само.

 Тому що насправді активістів і активісток серед ЛГБТ-людей приблизно така ж кількість, як і серед суспільства загалом. 

 Всі ці активісти та активістки, які виходять на прайди – це приблизно до 5% ЛГБТ-людей. 

 Загалом багато хто або емігрує, або звикає до такого життя, думає, що в цій країні рівності не досягнути. Я вважаю, що це не так – і це показує досвід інших країн. Тому що шлях до рівності завжди складний, та ми бачимо, що в останні роки все поволі змінюється.  І що з 2016 року ми можемо розраховувати на те, що принаймні мирні зібрання, які гарантовані Конституцією, ми отримали змогу проводити – і це круто. Але залишається ще безліч викликів, і зрозуміло, що мета цих мирних зібрань не просто провести Прайд і помахати прапором, а донести меседж суспільству: що ось, ми є. Проблема гомофобії полягає в тому, що люди не знають в оточенні ЛГБТ-людей. 

Коли вони чують про ЛГБТ, то уявляють якихось розбещених людей у шкірі та пір′ях, які ходять по вулиці та займаються сексом. 

А от ті, здається, за статистикою, 5-10% українців, в оточенні яких є ЛГБТ-люди, вони абсолютно толерантні. Тому що бачать, що ЛГБТ не відрізняються від інших людей. Ось чому я вирішив стати відкритим і говорити про свою орієнтацію чи не при першому знайомстві. Для мене важливо, щоб люди бачили: ось – я є, я також людина і жодним чином не відрізняюся від інших. І що більше таких людей буде відкритих, тим швидше ми досягнемо рівності. Але, на жаль, ми всі спостерігаємо злочини на ґрунті ненависті. Ми бачили ситуації в Києві на Подолі, коли дівчат і хлопців побили просто за те, що вони якось виглядають не так. І зрозуміло, що людям страшно.

Тому я розумію, що активізм не для всіх. Але мені хочеться, щоб у майбутньому всі могли бути собою. Хто має ресурс, натхнення і бажання це робити – дуже круто, і нехай він це робить.

ЗапоріжжяПрайд

Власне, я відчуваю цей ресурс у собі, тому й роблю. Хоча подекуди і відчуваю певну небезпеку від свої відкритості. Але я вже звик до того що ця небезпека десь поруч зі мною. І я з нею живу. На щастя, інцидентів не траплялося поки».

 БЕЗПЕКА ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ

«Місце розташування ком′юніті центру «Гендер Зед» приховує з міркувань безпеки. І недарма. Перший відкритий Веселковий флешмоб у Запоріжжі ЛГБТ-спільнота провела в 2017 році біля облдержадміністрації. Тоді офіс організації знаходився неподалік. Про флешмоб знали тільки учасники та учасниці, декілька їхніх друзів і перевірених дружніх журналістів.

І все одно після 10 хвилин на площі кількох людей відслідкували і прямо поблизу офісу побили. Про це писали ЗМІ, але, на жаль, розслідування ні до чого не привели.

Ми бачимо, що, якщо відкривати адресу офісу назагал, то такі випадки можуть почастішати.  Наша партнерська організація в Харкові «Прайд Хаб» є на Google-картах, у них відкритий ком′юніті-центр: тобто вони не приховують свою адресу та зазначають її в соцмережах. 

Вони стикаються з постійними нападами на себе: їх закидають яйцями, обмазують лайном двері – просто так.

І це відбувається на постійній основі, і на жаль, там поліція не робить того, що б мала робити, аби цьому запобігти. Тому ми стали більш відкриті в своїй діяльності, але розголошувати адресу офісу все ще небезпечно – як для нас, так і для наших відвідувачів та відвідувачок. А важливою умовою для ком′юніті є конфіденційність та безпека, іноді навіть анонімність в певній мірі. Тому ми намагаємося тримати баланс між публічністю і непублічністю.

Кілька років тому ми створили Instagram-сторінку, почали наповнювати – зараз ми маємо більше 9000 підписників. Багато людей про нас дізналися вперше. Але все одно, коли нам пишуть, що хочуть до нас прийти, ми просимо зустрітися в нейтральному місці – десь за 200-300 метрів від офісу. Наш соціальний працівник іде з балончиком на цю зустріч, тому що потрібно перестрахуватися. На всяк випадок у нас скрізь в офісі є тривожні кнопки та камери.

Тому, якщо ви ЛГБТ-людина та хочете прийти до нас в ком′юніті-центр, напишіть нам  в Instagram @gender.z або на сторінку в Facebook.  Також ми будемо раді будь-якій підтримці та поширенню інформації щодо наших заходів. Звісно, з карантином їх поменшало, але ми поступово відновлюємо діяльність».

Гендер зед

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я