Останнім часом у соцмережах часто спалахують скандали через масову культуру: то Русалоньку показали чорношкірою, то геїв у серіалах нібито стало забагато.  Чому масова культура змінюється (спойлер: не через Сороса та масонів), які рольові моделі дають серіали та музика, чому порно-премії наражаються на критику за дискримінацію, і як ми, звичайні люди, тепер можемо на це впливати?

Костя Андрєєв – спеціаліст у сфері масових комунікацій і відкритий гей, який часто розказує про соціальні процеси в масовій культурі на своїй сторінці в Instagram. Відповіді на ці та інші питання читайте в інтерв’ю Кості для Неначасі.

– Наскільки ти бачиш, як змінився образ людини у фільмах, книгах та інших видах мистецтва? Як це перегукується з нашим життям, що на що впливає – образ масової культури на реальне життя чи навпаки?

– Я думаю, що кожен впливає на інший рівень по-своєму. І тут важливо відзначити, що масова культура постійно впливала на те, що людині думати, що робити, що говорити. Оскільки вона дає рольові моделі. Якщо ми говоримо про першу половину 20-го століття, то найголовнішими рольовими моделями та секс-символами були політики та так званий вищий клас. Вже у 50-х роках, з приходом музичного радіо та телебачення, рольовими моделями стали поп-зірки, селебрітіз, і так тривало аж до кінця попереднього століття. На початку нового тисячоліття на зміну поп-зіркам прийшли інфлюєнсери: це були якісь бренди, відомі люди, які захоплювали не талантом, а харизмою. Зокрема, однією з рольових моделей перших 20 років нового тисячоліття є Кім Кардаш’ян – вона не співає, не танцює, але при цьому є дуже харизматичною особою. Саме такі люди стали головними рольовими моделями. Але вже зараз це починає змінюватися. 

Науковці кажуть, що поступово на зміну інфлюєнсерам, брендам вже в 2021 році приходять реальні люди. 

Костя Андрєєв

– А що вплинуло на формування рольової моделі у тебе?

– З дитинства мені дуже подобалися глянцеві журнали. Завжди цікаво було дивитися на те, що вони пропонують. Тому що, зокрема, глянцеві журнали формували не одне покоління людей і навіть досі формують деяких українців та українок. Мені завжди було цікаво те, як подається образ чоловіка у тому чи іншому журналі. 

Playboy подавав рольову модель чоловіка, якому подобається дивитися на оголених дівчат, який переймається питаннями сексу. GQ в Україні не виходив, але франшиза російська постачала нам його: там був образ модного чоловіка, який постійно слідкує за новими колекціями. У журналі Men’s Health – чоловік, який дуже слідкує за своїм тілом. 

Я помітив, що немає жодного журналу, який подає чоловіка середнього, звичайного. 

Або ти спортсмен, або плейбой, або модник. 

Костя Андрєєв

Особливо це цікаво в плані моєї гомосексуальної орієнтації: у жодному журналі я не бачив згадки про ЛГБТ, про геїв. Навіть у GQ, який дуже часто називають “біблією для геїв”.

З жінками інша схема. Про те, як журнали подавали жінку також можна говорити дуже довго, але я слідкував саме за рольовою моделлю чоловіка. І зараз цікаво те, що поступо глянцеві журнали відходять на другий план – навіть в Україні вони вже не формують рольову модель чоловіка, бо чоловіки-українці, вже їх майже не читають. 

В Америці, на Заході, журнали перестали впливати на рольову модель ще у 90-х, ми трошечки запізнюємося. Але зараз чоловіки та жінки майже не купують глянець. Український Playboy та Men’s Health закрилися, GQ йде до закриття. 

– А GQ називали умовно гейським лише тому, що він для модників? Тобто всі ЛГБТ-люди мають бути модниками?

– Так, цікаво, що журнал повністю відкидав тему ЛГБТ, але в на всьому пострадянському просторі вважалося, що це журнал або для москвічєй, які в принципі “могут быть любыми”, або для так званих метросексуалів (такий був термін), або для геїв. Журнал ніколи не підтверджував та не спростовував це. Він просто мовчав про ЛГБТ і зараз, до речі, також мовчить.

Костя Андрєєв

А рольові моделі змінювалися разом з каналами: радіо, телебачення, потім пішов YouTube, останнє десятиліття це Instagram. Цікаво, що інстаграм поступово втрачає популярність як канал для рольових моделей на Заході, але у нас багато дхто слідкує за рольовими моделями там. Проте, зараз ми наближаємося дійсно до моделі реальних людей. Бачимо, що умовно ще 10 років тому ноунейми, які б не змогли пробитися до лідерів думок, зараз почуваються дуже комфортно на одному щаблі з поп-зірками. 

– При цьому, крім інстраграму, є велика індустрія серіалів Netflix, HBO. Якщо в серіалах раніше теж були більш-менш стандартні рольові моделі, то зараз більше вводиться людей із невидимих груп – люди з інвалідністю, ЛГБТ, мігранти, жінки, що постраждали від домашнього насильства. Я часто читаю обурення, що в серіалах стало більше ЛГБТ людей, що їх більше, ніж в звичайному житті. Як ти простежуєш це, чи раніше ти звертав увагу, що в серіалах є ЛГБТ-люди?

– Не звертав, тому що в моєму дитинстві, в доінтернетівську епоху, коли я навчався в школі, я дивився серіали на умовному Новому каналі, і там майже цього не було. Але при цьому багато людей дивилися культові серіали 90-х та 2000-х: “Друзі”, “Секс і місто”. І от якщо слідкувати саме за цими серіалами, ми побачимо як подавали ЛГБТ-людей, якщо вони все-таки з’являлися в сюжеті.

Наприклад, у серіалі “Друзі” в одному з епізодів головні герої Рос і Рейчел вирішують знайти для своєї дитини няню, і до них на співбесіду приходить чоловік. І коли хлопець говорить, що йому просто подобаються діти, Рос у нього питає: “Ти гей? Чому ти такий чуттєвий? Справжній чоловік не має бути таким”. Люди, які дивилися цей епізод, фактично проводили для себе аналогію: якщо хлопець чуттєвий, якщо йому подобається виховуватися дитину, то він гей. Але при цьому ж нормально, коли чоловік виховує дітей, коли обидва партнери, партнерки опікуються своєю дитиною. І це було дивно, вже зараз, у 26 років, передивлятися цей серіал і знаходити такі штуки.

– При тому, що у Роса була колишня дружина, у якої потім з’явилася партнерка і вони разом виховували дитину. Тобто в контексті лесбійок – серіал ок, а в контексті геїв…

– Щодо лесбійок також неоднозначно, тому що на весіллі оцих двох дівчат, теж були образливі ремарки. Але загалом так, я з тобою погоджуюся, лесбійське весілля було подано достатньо коректно. 

Цікаво, що акторка, яка вінчала цих двох персонажок у серіалі, була активісткою ЛГБТ. ЇЇ спеціально запросили, аби вона таку контраверсійну роль зіграла, і це був дійсно проривний епізод. І у “Друзях” ми бачимо такі терези: з одного боку лесбійки – це ок, з іншого геї – це не ок. Мені б хотілося, щоб це було збалансовано. 

А з приводу бісексуальних персон мені згадується цікавий приклад із серіалу “Секс і місто”, де чотири подруги обговорюють те, що головна героїня познайомилася з бісексуальним хлопцем. Вони відпускають такі образливі ремарки, що він просто жадібний (ні тим, ні іншим). А ще була ремарка, що бісексуальність – це лише дорога до Гейтауну та Рікімартінвіля (як згадка про співака, що зробив камінг-аут як гей). Кожна з цих чотирьох подруг осудила рішення Керрі зустрічатися з бісексуалом. Нормально було б, якби сценаристи прописали хоча б одній із подруг сказати слова підтримки. Тому що фактично для багатьох глядачок/ів ці жінки були подругами і в житті: вони розповідали їм про сексуальне життя так, як ніхто не робив – навіть глянцеві журнали. І от уявіть собі, що чотири ваші подруги з телебачення розповідають, що бісексуали нерозбірливі. 

Костя Андрєєв

Ну, про транс-персон я вже навіть не кажу. І зараз є багато образливих моментів. У серіалі “Гріфіни” один з героїв, коли дізнається, що поцілував трансгендерну дівчину, починає блювати протягом 35 секунд. Кадр не змінюється, герой просто блює. Що це нам показує? Буквально: якщо ти поцілував транс-персону, то слід блювати.

– Зараз, наскільки ти бачиш, у серіалах як ситуація складається?

– Неоднозначно. Ти кажеш, що у багатьох складається враження, ніби ЛГБТ заполонили екран – ні, не заполонили. Так здається, тому що люди бачать на екрані те, чого не бачили у житті – наприклад, гея. І це спрацьовує для них як червона кнопка: вони запам’ятовують, можливо, з усієї серії лише цей момент. Насправді ЛГБТ не заполонили екран, тому що зараз досі і в кіно, і в серіалах, є лише 10% ЛГБТ персонажів. Це нормальна цифра, правозахисники б’ються, щоб її збільшити, але це далеко не 100%. Крім того, є декілька цікавих моментів. Є у серіалах такий троп (повторюване кліше) як Bury your gays –  з англійської можна перекласти як “поховай своїх геїв”.

Це троп, коли герой зізнається в гомосексуальності та одразу вмирає. 

Це не ок, тому що сюжетні лінії всіх героїв після камінг-ауту не отримують логічного продовження. У серіалі “Сотня” були дві героїні – Лекса та Кларк. Вони довгий час зближувалися, намагалися приховувати свої почуття. І коли нарешті в одному з сезонів показали, що у них був секс, одразу після цього в кімнату вривається якийсь охоронець та вбиває цю Лексу. Багато фанів засмутилося: мало того, що це була одна з найулюбленіших персонажок серіалу, вона ще й дуже дивно загинула одразу після того, як у неї було якесь щастя. У серіалі “Надприродне” був один герой, янгол Кастіель, якому дуже подобався головний герой-гетеросексуал Дін Вінчестер. Вони постійно фліртували, але це не виходило за межі дружнього флірту. В останньому сезоні, коли янгол нарешті зізнався у своїх почуттях, він помер. 

Костя Андрєєв

Ще один троп, кліше, коли показується ЛГБТ – це квірбейтинг. Квірбейтинг – це коли два гетеросексуальні персонажі постійно між собою фліртують, і фанати серіалу думають, що вони ЛГБТ, а виявляється, що ні. Для чого це роблять? Щоб привернути увагу ЛГБТ-публіки, але при цьому не відштовхнути гетеросексуальну гомофобну публіку. Один з прикладів – це серіал “Шерлок”, британська адаптація. Двоє героїв постійно між собою фліртують. Навіть у першій серії є момент, коли хазяйка будинку, куди вони заселяються, питає: “Ви геї?”. Ватсон постійно каже ”Ні-ні-ні, ви що”, а Шерлок просто мовчить. У серіалі “Вбиваючи Єву” третьому одна головна героїня навіть цілує іншу, а потім і далі показуються як гетеросексуальні жінки. 

Неоднозначний троп: як кажуть, і вашим, і нашим. Квір ми не відштовхнемо, гомофоби можуть дивитися, а ЛГБТ нехай самі додумають.

– У чому небезпека? Якщо я правильно розумію, ця рольова модель не дає якогось логічного продовження. Якщо ти зізнаєшся у своїй сексуальній орієнтації, то в тебе немає особливо варіантів: або смерть, або нічого. Неможливо побачити, як люди можуть відреагувати на твоє зізнання. Які можуть бути варіанти розвитку, що тебе можуть підтримати, можуть захейтити. Що є дуже багато варіантів і на них можна розраховувати. А не просто, що ти сказав і все – помираєш.

– Справа в тому, що більшість серіалів, про які я говорив, виходили не на кабельному ТБ, не на стрімінгах, а на популярних загальнонаціональних телеканалах. Там дійсно продюсери намагаються тримати “баланс”. Ера кабельних телеканалів, ера стрімінгів поступово ці шаблони б’є. Зокрема, дуже вперед пішов Netflix, який спеціально робить навіть вкладки є з ЛГБТ-серіалами, які також цікаві і гетеросексуальній публіці. І там доволі легко знайти те, що тобі до вподоби, знайти собі рольові моделі. 

Netflix зародився багато років тому, у 1997 році, просто почав свій контент виробляти лише на початку 2010-х років. Їхнім першим серіалом був “Картковий будиночок”, який завершився дуже дивно через звинувачення Кевіна Спейсі у неприпустимій поведінці. Актор був змушений покинути серіал, і останній сезон знімали без нього. Але тим не менш, вже у першому серіалі Netflix показав головного героя, кандидата у президенти США як бісексуала. Також можу відзначити серіал “Помаранчевий – хіт сезону”, який показував багато важливих соціальних тем, зокрема, про будні жінок у закладах обмеження волі. Але тут цікаво, що деякі жінки у цьому серіалі були бісексуалками або лесбійками, також були трансгендерні персони. І вони були дуже різні. Ми звикли сприймати у масовій культурі лесбійок як жінок з величезними м’язами, татуюваннями. Там були такі, але були і доволі фемінні лесбійки. Важливо показувати як фемінних, так і маскулінних лесбійок і геїв.

Тому що геї бувають зовсім різні, як і лесбійки. Тому що навіть у гей-спільноті є дискримінація умовно фемінних геїв, і це не окей. 

І ще один приклад – це серіал “Секс освіта”, який також бере на себе дуже класну функцію виховання підлітків. Один із героїв – темношкірий гей. Багато років такого не було. У цьому серіалі показаний ще один персонаж – гей, який повністю намагається подавити усі почуття до хлопців, намагається бути гіпермаскулінним. Це шкодить і йому, і його близьким, і всім навколо. Але протягом серіалу він змінюється. 

Костя Андрєєв

Щодо темношкірих – дуже класно, що вони поступово проявляються в рольових моделях, і як не дивно, цьому дуже сприяє реп. Я ніколи не був фанатом репу, але зараз, коли я бачу його вплив на масову культуру… Реп завжди був жанром доволі маргіналізований, це якесь гетто, де хлопці хизуються своїми тачками та дівчатами. Але в 2010-х репери, які є рольовими моделями для багатьох підлітків, змінилися. Коли Каньє Вест виходить на сцену у шкіряній спідниці Живанші. Або коли Tyler The Creator надягає під час пресконференції жіночу хустку і розповідає всім, що цей головний убір називається “бабушка”, тому що нібито в пострадянських країнах дуже багато літніх жінок його носить. Це показує те, що навіть реп як дуже маргіналізований жанр змінюється. І репери не бояться бути дещо “жіночними”. 

Повертаючись саме до серіалів, дуже класно, темношкірі люди починають проявлятися як рольові моделі і як геї зокрема в серіалах Раяна Мерфі. Мені не дуже подобаються його серіали, вони для  мене доволі дивні, аж занадто вихолощині. Але при цьому вони одні з найпопулярніших зараз на платформі Netflix. Серіал “Голівуд”, який вийшов минулого року. Раян Мерфі дуже сміливо переписує історію і показує, як темношкірий хлопець у 50-х роках, у золоту епоху Голлівуду, може отримати Оскар – при цьому не приховуючи свою сексуальну орієнтацію. 

Звісно, такого не було тоді. Але ніхто не скасовував те, що кіно може фантазувати і нам давати ще таку рольову модель. 

– А в принципі раніше звідки могли взятися рольові моделі геїв, якщо в кіно їх або не було, або були якісь карикатурні герої. Ну хіба що в порно ще 🙂

– Насправді так! Тут важливо розуміти, що досі порно є важливим елементом масової культури. Багато людей не говорять про це, соромляться, але я думаю, що багато людей дивиться порно. Дозволю собі таке гучне висловлювання, що майже всі люди хоча б раз в житті дивилися порно. 

Те, як люди займаються сексом на екрані, також формує наші уявлення про те, як ми маємо займатися сексом. 

Є багато порно-премій, вони висвітлюються в масовій культурі. Один з останніх прикладів, коли у 2018 році Каньє Вест заспівав на премії Pornhub Awards. Там не відбувається  чогось дивного: фактично, це як Оскар для порноакторів. Що тут важливо розуміти: якщо ми беремо гей-порно, то в останні роки серед 10 номінантів на звання найкращого порноактора є лише один темношкірий. Більшість з номінантів – це підкачані чоловіки. При цьому є окрема категорія найкращий твінк-виконавець. Твінк – це хлопець, у якого доволі худа статура, нібито підліткова (при цьому він, звісно, повнолітній). Одна премія пару років тому дуже сильно лохонулася, зробивши номінації “Найкращий порноактор” і “Найкращий етнічний порноактор”. Можна сміятися, але уявіть собі, що на звичайному Оскарі була б категорія “Найкращий режисер” (зазвичай, це чоловік, тому що жінки номінувалися 5 разів, а перемагали лише один раз за всю історію цієї категорії), а є “Найкращий темношкірий режисер”. Це не ок, тому що це сегрегація. А коли ми сегрегуємо, ми показуємо, що є умовна вища ліга, а є нижча

Костя Андрєєв

Ще є така категорія в премії AVN Awards як найкраща, найкреативніша назва порноролика. У 10-х роках вони постібалися над фільмом 12 років рабства, і такий порноролик був названий “12-ти дюймове рабство”. Тобто вони постібалися над назвою фильму про темношкірих. Ще мене дуже сильно занепокоїло те, що в 2018 році, коли акції Black Lives Matter набрали свою популярність (це міф, що вона з’явилися рік тому), на AVN Awards переміг ролик який називався Black Loads Matter (Чорне сім’я важливе). Це не ок, що вони отримали нагороду, тому що порно досі залишається моделлю, де білі чоловіки займаються сексом як хочуть і з ким хочуть. При цьому темношкірі показуються як якісь садисти з величезними членами, а жінки – як рабині, які виконують забаганки. Жінки, які отримують нагороду – це завжди білі. Тому з’явився жанр феміністичного порно, де жінкам не потрібно вдавати з себе рабинь і де вони можуть бути собою, і це стає популярним.

– Виходить, що з одного боку у нас масова культура формує рольові моделі, але щоб вона її формувала має бути якийсь запит аудиторії. Найбільший запит аудиторії на те, що вже існує. Тобто, з одного боку, масовій культурі потрібно відповідати на запит аудиторії, щоб мати прибуток. З іншого – якимсь чином визначати тренди майбутнього. Я не зовсім розумію, як це має відбуватися, може в тебе є якесь уявлення, як це регулюється?

– 2010-ті роки нам подарували потужний інструмент, щоб усім бути почутими – це соціальні мережі. І так виявилося, що меншини (о Боже!) також тепер можуть говорити та впливати на те, як буде змінюватися масова культура. Cancel Culture (культура скасування) – це рух, коли хтось з акторів робить щось недопустиме або ображає меншини, а меншини починають про це писати в соцмережі – і персона може втратити роботу, якщо не вибачиться. Як це було з серіалом “Мандалорець”, де головна актриса дуже часто “стібалася” над трансгендерами, але потім сила зворотної відповіді від трансгендерних персон та всіх небайдужих була настільки величезною, що цю актрису просто звільнили. 

Поступово меншини починають робити запит. Зокрема, люди з інвалідністю на телебаченні, в кіно, в серіалах. Навіть більше – актори з інвалідністю тепер можуть грати людей з інвалідністю. Як у серіалі “Special” (“Особливий”), який розказує про життя гея, у якого церебральний параліч. І цього хлопця грає гомосексуальний актор з церебральним паралічем, і це дуже класно.

Тому що ще десять років тому на цю роль взяли б умовного гетеросексуального Бреда Пітта, який не має жодної інвалідності.

А в серіалі “911” трансгендерного чоловіка грає трансгендерний чоловік. 

Соціальні мережі дають нам можливість бути усім почутими та змінювати те, що формувалося роками. Це класно і це змінить культу масову на наступні 30 років. Принаймні те, з чого я почав, дослідження журналу Dazed, показує, що за років 30 саме реальні люди будуть задавати тренди – навіть якщо у них сто підписників

 

Інтерв’юєрка: Катерина Майборода

Фото: Максим Смирнов

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я