«Google, мій син гей, що мені з цим робити?»: історія однієї мами

0
815

“Зараз мені так соромно перед моєю дитиною, що я його не приймала. У мене є почуття провини через те, що я була такою стереотипною мамою. Але я родом з радянського минулого, коли існували певні стереотипи, що «голубой» – це погано, це «опущенный», «петух» та інші образливі прізвиська, які давали людям гомосексуальної орієнтації”, – згадує Анжела.

Сім років тому вона випадково дізналася, що Діма – її син – гей. Жінка пройшла довгий шлях від страху та молитов за “одужання” сина до повного прийняття та активізму. Як жити у світі, де всі на тебе витріщаються, де твоя дитина постійно стикається з ненавистю, погрозами та насильством? Де шукати інформацію та підтримку? І, зрештою, навіщо відкриватися, ставати публічною та допомагати підліткам?

Про це Неначасі розповіла Анжела Калініна – запоріжанка, мама відкритого гея та ЛГБТ-активістка. Далі пряма мова.

І

Про те, що мій син гей,  я  дізналася двічі. Перший раз з його особистого листування – так, я подивилася. У нас стосунки стали якимись більш напруженими, він закрився, нічого зі мною не обговорював. Коли я заходила до кімнати, він вимикав екран монітору, завершував розмову, якщо говорив по телефону. Мене така недовіра почала лякати, враховуючи, що до цього у нас завжди були довірливі стосунки. Він ще був підлітком тоді, я подумала, що він потрапив у біду та потребує допомоги, але боїться про це сказати. Тому, коли він спав, я прочитала його переписку. Він спілкувався там з подругою, якій розповів, що його тягне до хлопців і зовсім не тягне до дівчат, що він намагається розібратися у собі. Я була шокована, для мене це була трагедія всесвітнього масштабу.

Анжела Калініна - мама гея

Я намагалася знайти відповіді на свої запитання, постійно гуглила “мій син гей, що мені з цим робити?”. І попадалося дуже багато сайтів, де йшлося і про конверсійну терапію, і що це хвороба, відхилення, і це треба лікувати. Я боялася, що це може зіпсувати життя моєму синові, але в душі у мене була надія, що це усе підліткове, і згодом пройде. Думала, це якась мода, з якихось європейських держав. Думала, що все мине: просто ж дівчинки ще хорошої не було, як завжди мами кажуть. І що під час статевого дозрівання фізика тіла візьме своє, у нього буде дівчина, і все буде добре. 

Я розмовляла зі священиками та психологами.

І коли хтось із них говорив мені, що «це» погано

– це знаходило такий відгук у моїй душі! 

І я намагалася йти цим шляхом і шукати розв’язання цього питання. Шукала якусь підтримку: мені казали, що треба молитися, і я, коли проходила повз храм, обов’язково заходила і завзято молилася, просила бога допомогти моїй дитині, вилікувати його, його душу та тіло. І я дуже переживала, щоб він став на шлях істинний. 

Анжела Калініна - мама гея

ІІ

Вдруге я дізналася про те, що син гомосексуал, коли він зробив камінг-аут. Коли дивлячись в очі він сказав, що йому треба зі мною серйозно поговорити. А потім сказав, що він гей. Я і плакала, і говорила, що я його врятую, і що ми разом розв’яжемо цю проблему. До речі, та дівчинка розповіла усьому класові, і сина почали за це булити. Я йому пропонувала змінити школу, бо допомоги від психолога ми взагалі не отримали. 

Психолог нам радила уявляти замість голови людини,

яка його ображає, цькує, плюється – голову собачки.

І це ніби буде так смішно, весело. 

Я розумію, що моя дитина була дуже травмована тоді, той булінг був просто жахливим. Доходило до того, що мені телефонувала прибиральниця, і казала, що його чекають біля школи, кричать “підорас”, і що вона його випустила через якийсь блок школи – попросила зустріти. Звісно, я побігла і до вчительки, і до психолога. Одна з порад була – змінити школу. Я йому запропонувала. Але у нього дуже впертий характер, він сказав: “Я вчуся у цій школі до кінця, як би важко мені не було”.

Був втрачений інтерес до навчання, і я бачила по дитині, що все не дуже добре. Але, стиснувши зуби він навчався, бо впертий. З одного боку це дуже сильна риса його характеру, бо він завжди досягає цілей. Після 9 класу він забрав документи, навіть не порадившись зі мною, вступив до юридичного коледжу ЗНУ на бюджет. Але провчившись там два роки, забрав документи і вступив до Київського вишу, навчання в якому сам оплачує. 

Коли він зробив камінг-аут, сказав, що не дозволить мені обточувати його, як табуретку, під суспільство, яке не сприймає його. Або під себе, своє бачення, яке не є правильним. 

Він став давати мені літературу, ми дивилися з ним фільм “Молитва за Боббі”. Це все поступово змінювало мої уявлення, але у мене був внутрішній страх. Мені було соромно перед людьми, сусідами. Я боялася, що про це хтось дізнається, що мене будуть засуджувати, що це помилка у вихованні, що я щось йому не дала в дитинстві. Це мене постійно мучило, травмувало, я дуже довго страждала. До моменту поки моя дитина, вже підліток, не сказав, що для нього дуже важливо, аби я з’їздила до Києва. 

Він сказав: «Ти там знайдеш усі відповіді на свої запитання». Це була зустріч батьківської організації «ТЕРГО». Я мала можливість поспілкуватися з психологами та з такими ж батьками, як і я. І зрозуміла, що я не одна. Змогла отримати кваліфіковану допомогу від психологів. Дізналася, що і гетеросексуальна, і гомосексуальна орієнтація – це один з варіантів норми.

Анжела Калініна - мама гея

Справа в тому, що в нашому суспільстві вести розмови про сексуальну орієнтацію взагалі дуже складно. Так, люди стереотипні, вони розмірковують так само, як і я колись. Я розумію, що просто сидіти в шафі і не говорити про це… От чому Діма став ЛГБТ-активістом – він сказав: “Мамо, я хочу, щоб суспільство змінювалося. Я хочу, щоб знали, що такі люди є. Бо сотні тисяч людей у нашій країні є просто невидимими. Їх дискримінують, вони піддаються булінгу, і про це треба говорити, говорити голосно, аби тебе почули”. 

Він їздив на Київ Прайд. У якийсь раз я мала можливість поговорити в «ТЕРГО» з Отцем Володимиром. Це була дуже довга розмова. До цього мене в церкві лякали, що це гріх, і Бог його не пробачить, і гієна вогняна там… 

Я  переживала й за загробне життя свого сина – що його чекає. 

Після розмови я повністю заспокоїлася і зрозуміла, що моя дитина абсолютно ні в чому не винна, як і не винна я. Бо багато провини я шукала у собі, і часто вирішувала свої психологічні проблеми за рахунок свого сина. І це жахливо, я потім дуже довго вибачалася. 

ПЕРШИЙ ПРАЙД

На знак своєї підтримки, я поїхала з Дімою на КиївПрайд. Там мені дійсно стало страшно за безпеку, я зрозуміла, якій дискримінації та насильству піддаються ЛГБТ-люди з боку праворадикальних угруповань, церков. 

Я подивилася на радісні обличчя людей, які вийшли на Прайд, і біснуватого натовпу з перекошеними обличчями, які кричали жахливі речі – що перетворять цей марш на криваве місиво. Колони поліції нас відділяли від них, вони кидали яйця. Іншого разу вони планували кидати екскременти в презервативах, але поліція їх викрила.

Анжела Калініна часто отримує погрози
Попри те, що Анжела має проукраїнську позицію та займається волонтерством для воїнів АТО, їй часто приходять погрози від радикалів

Після першого Прайду мені почало писати дуже багато дітей з різних куточків України: “Ми заздримо Дімі, що у нього така мама, от би і нам таку”. Тому що їм хотілося, щоб їхні батьки їх приймали. Це біль, і я його розумію. Зовсім нещодавно мені написала трансгендерна дівчина, і це просто комок болю, коли батьки не приймають, виганяють з дому, кажуть «Краще б я тебе не народжувала, будь ти проклята», б’ють. 

Якось у нас жив підліток. Він був неповнолітній, я переживала, що у мене можуть бути серйозні проблеми з поліцією, і сказала: “Ти не можеш жити у нас постійно, їдь додому, мама вже так хвилюється”. Купила йому квиток, він поїхав додому на автобусі. Але вдома його зустріла хвиля ненависті: його довге розкішне волосся повискубували пасмами, поголили, а хлопця побили до невпізнаваності. 

І це ж найближчі люди.. Я навіть не уявляла, що таке може бути. Тепер, коли мені пишуть підлітки і кажуть, що хочуть зробити камінг-аут, я дуже обережна з такими рекомендаціями. Якщо раніше казала: “Так, відкривайтеся”, то тепер змінила свою думку. Я раджу отримати освіту, «встати на ноги». Бо у мене було багато прикладів, коли молоді люди, студенти, робили камінг-аут батькам, і їм після цього переставали оплачувати навчання, виставляли за двері, і казали: “Поки не порозумнішаєш – не хочемо з тобою спілкуватися”. І такі історії – це дуже важко, бо коли не приймають найближчі, важко чекати, що прийме суспільство. Хоча є такі історії, коли не приймають батьки, а приймають абсолютно чужі люди. Деякі батьки, як страус, ховають голову в пісок, але хоча б не принижують своїх дітей до безкінечності, просто роблять вигляд, що цього не існує. Вони бояться стати на цей шлях та пройти його. Я як мама їх розумію, бо я проходила всі фази: від повного неприйняття до повного прийняття свого сина. Недостатня кількість інформації – це те, що потім нас травмує. 

Сексуальна орієнтація закладається під час вагітності мами. Ніхто в цьому не винен. 

Будучи ще в животику, ця дитина, ще не народжена, вже має певну сексуальну орієнтацію. Ні ви про неї не знаєте, ні дитина, але коли настане період статевого дозрівання, ви дізнаєтеся, що ваша дитина гомосексуальна, чи бісексуальна, наприклад. І від цього нікуди не подітися, це абсолютно природне явище, яке існує з часів створення світу.

ПРО БЕЗПЕКУ

Я була на Прайді у Мюнхені, він взагалі не охоронявся поліцією. На чолі колони йде сам мер, у місті лунає “Гімн свободи”. Батьки виходять з маленькими дітьми, аби підтримати ЛГБТ-людей, з вікон усі машуть веселковими прапорцями, хлопець йде за руку з хлопцем, дівчата обіймаються. Це так чудово. Я розумію, що жити у ненависті та страху неможливо, це руйнує. Мені так хочеться, щоб в Україні теж настали такі золоті часи, як зараз у Європі. Вони теж довго до цього йшли. 

Анжела Калініна - мама гея

Коли була на КиївПрайді, у нас 1+1 взяли інтерв’ю: я сказала ім’я та прізвище, що я з Запоріжжя, і що я мама гея – прийшла підтримати свого сина та усю ЛГБТ-спільноту. Бо я за рівні права, я не хочу, щоб була дискримінація, не хочу, щоб у нашій країні діти страждали, я проти булінгу. 

Це показували цілий день у новинах. і коли я приїхала додому, всі сусіди, всі співробітники вже знали, що мій син гей.

І тоді я відчула на собі, що відчуває моя дитина щодня. Ніякого фізичного насильства на мою адресу не було, але смішки, показуванням пальцями, перешіптування – це було дуже важко витримати психологічно. 

Мені й досі доводиться платити за публічність за підтримку сина, бо є неприйняття суспільством ЛГБТ як такого. Ніхто не хайпує і не отримує кайф від цього нерозуміння, неприйняття. Ти можеш вийти на вулицю, де тебе можуть побити, образити, обговорити, висміяти, дивитися як на “неведому зверушку”. От нещодавно випадок був: у нас новій співробітниці сказали, що я мати гея. І тут же “свято” – 23 лютого. Їй зателефонував чоловік, і вона йому каже: “От є такі люди… Чоловіки, які зовсім не чоловіки, а незрозуміло що. Їх вітати не треба, а є такі, як ти, справжні, таких треба вітати”. Вона це декілька разів сказала, щоб я почула. Я кажу: “Я взагалі не святкую 23 лютого, бо це не українське свято”.

Анжела Калініна - мама гея

І таких випадків дуже багато. Темою номер один це було близько місяця, я відчувала певний булінг. А потім все стало на свої місця, я з багатьма розмовляла, зачитувала інтерв’ю, показувала якісь фото, хвалилася успіхами сина. Свідомість змінювалася потроху, і в моєму близькому оточенні не залишилося людей, які б засуджували мене. 

Я розумію, що гомофобія зазвичай від незнання. 

ЛГБТ-людей насправді дуже мало, їх народжується від 3 до 10 %.  Але я хочу сказати, що ті люди, які спробували розібратися, навіть не знаючи гомосексуальних людей, уже не повернуться назад і не стануть гомофобними. Це навіть не про секс і постіль, це про те, кого людина любить. 

Коли бабуся дізналася, що Діма гей – вона прийняла. Зараз їй 83. Три роки тому, коли “95-й квартал” випустив дуже гомофобний жарт про Буратіно, Діма організував у Запоріжжі акцію “Студія “Дно 95” і заявив про це у себе на сторінці і в групі Типове Запоріжжя. Почали приходити погрози, мені почали телефонувати інші мами із “ТЕРГО”, говорили, що це небезпечно, “не пускай його”. Я кажу: “Я не можу це зробити, бо він все одно піде. Щоб це було безпечніше – я піду разом із ним”. І тоді бабуся каже: “Моєму онукові погрожують, тож я теж піду – буду захищати, він має право на щастя”. І вона вийшла на цю акцію, стояла з плакатом. Я потім читала коменти в групах: “О, у нас вже і пєдобабушкі з’явилися”. Тато Діми приймає його гомосексуальність, але не розуміє публічності, переживає. Я пояснюю, що треба починати з себе: хтось має говорити, інакше нічого не зміниться в цій країні.

Анжела Калініна - мама гея

 

НЕВПИННІ СПРОБИ

Мене мотивує те, що пишуть багато підлітків. Я розумію, що вони сам на сам зі своєю “бідою” і не знають, як цю ситуацію обіграти, як відкритися батькам, от я кажу: “Треба, щоб ти з мамою пішов до психолога»”. А він відповідає, що у нього мама психолог, але вона гомофоб». Навіть слюсари проходять курси підвищення кваліфікації, а деякі психологи як отримали в радянському союзі освіту, так і не прагнуть підвищувати кваліфікацію. 

Я можу поділитися, як думаю я, як це від у мене, поділитися досвідом, перенаправити такого ж підлітка та батьків в організацію “ТЕРГО”, де вони зможуть отримати потрібну інформацію. Я завжди швидко ухвалюю рішення. Якщо треба швидко їхати, бо там дівчинка плаче, у неї з батьками якась ситуація – можу зірватися, взяти таксі та поїхати. Я намагаюся виправити ситуацію, але якщо взагалі безуспішно… От наприклад, у одної дівчинки мама – дуже релігійна жінка. Я їй кажу, що “ТЕРГО” приїхала до Запоріжжя заради вас, можна поспілкуватися зі священником… Вона мовчить, пауза 5 хвилин. Прошу сказати хоть щось, вона мовчить, потім каже: “Я, напевне, не прийду”. Я кажу: “Ви втратите дитину, вона вивчиться, поїде від вас. Чи ви не любите свою дитину?”. 

Відповідає: “Ні, я люблю,

але б краще я її не народжувала.

Я не люблю гріх”. 

І вона не прийшла. До таких батьків достукатися дуже важко, але я ніколи не залишаю спроб, пробую знов і знов. Це буває неприємно, у мене інколи питають: “Вам що, заплатили? Вам з Америки платять? Це у вас такі діти і ви хочете мою туди затягнути?”. Бувають такі ситуації. 

Мабуть, я цим займаюся, тому що в мене син гомосексуал, і мені хочеться, щоб суспільство було безпечним. Щоб було безпечним – треба, щоб до людей прийшло розуміння, що це не гріх, не збочення, не хвороба, НЕ ПЕДОФІЛІЯ. Бо багато хто порівнює: “зараз приймемо гомосексуальність, потім педофілію” – ні, абсолютно. Бо педофілія – це кримінальний злочин, за який карають, за нього несуть відповідальність. А гомосексуальність це просто про сексуальну орієнтацію. Багато хто не розбирається і говорить штампами педофілія-некрофілія,  розповідають байки-казки.

Тим не менш, суспільство стало більш толерантним. Люди навчаються слухати і чути, але все ж ще багато гомофобії. Багато хто каже, що “хай займаються цим вдома, і все буде нормально” і “хто вас ущємляє, це пропаганда”. 

Ні, це не пропаганда. Цим не можна заразитися, навіть якщо ви не просто побачите Прайд, а навіть відвідаєте його. Ви не станете гомосексуалом. 

А говорити про це треба, щоб ЛГБТ-спільнота стала видимою. Бо якщо не видимі, то ніби і проблем не існує, а їх величезна кількість. Я знаю батьків ЛГБТ, дітей яких калічили. Женя Огурцов (це показували по телебаченню) святкував день народження. Метро було зачинене, і вони чекали у парку. Якісь гопники зачепили його за різнокольорові штани та пофарбовані пасма волосся: “А ви що, пєтухі, підори?”. Женя відповів: “А якщо й “підори”, то що?”. Цьому хлопцю нанесли навіть не один, а чотири удари ножем у грудну клітку, пробили легеню – швидка забрала до реанімації. 

Це страшно, що хтось може просто взяти і зламати долю твоєї дитини, позбавити здоров’я. Питання безпеки для мене на першому місці, я просто знаю, що моя дитина – хороша людина. Він особистість, він класний, добрий, у нього стільки позитивних якостей, і я хочу, щоб він без страху жив у суспільстві, яке б його приймало. Не треба якоїсь любові йому виражати особливої або хвалити за те, що гей – просто дозвольте людині бути собою, не заважайте йому жити. Не треба погроз, побиття, “сафарі” після Прайдів. Рубці у душі залишаються. 

Хочу, щоб хоча б вдома він отримував підтримку, розумів, що є тил, і що як би там не було важко, вдома є родина, яка приймає, підтримує та любить. 

Анжела Калініна - мама гея

Фото: Аліна Єрмолаєва

Інтерв’юєрка: Катерина Майборода

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть своє ім'я